This article is also available in Eglish here. Переклад статті здійснений завдяки Анастасії Криштанович.
(Примітка редактора: щоб отримати підсумкову оцінку автора саміту НАТО у Вільнюсі, прослухайте випуск подкасту Just Security за 12 липня тут.)
Війна Росії проти України буде домінувати на саміті НАТО, який відбудеться у Вільнюсі, Литва, 11-12 липня, і найбільшим невирішеним питанням, здається, є членство України в НАТО: чи (вступить Україна в НАТО – прим. преклад.) і якщо так, то коли і як. Українці наполягали на цьому за підтимки їхніх найближчих друзів у Європі — Польщі та країн Балтії, а також низки європейських і американських прихильників (повне розкриття: включно із автором).
Включати країну, яка перебуває у стані війни, в альянс колективної оборони – складне питання. Росія почала обмежену війну проти України в 2014 році та загострила стан, розпочавши повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року, прагнучи знищити український суверенітет і навіть сам український народ. Адміністрація Байдена підтримала Україну в її боротьбі за своє життя, надаючи зброю в масштабну операцію з поставок і заохочуючи інші країни робити те саме. Але результат війни, як і доля України після неї – поки не зрозумілі.
Під час інтенсивних дискусій під час підготовки до саміту адміністрація Байдена спочатку не бажала просувати членство України в НАТО головним чином на тій підставі, що, оскільки Україна перебуває у стані війни, її вступ до НАТО може зробити Альянс стороною конфлікту, тому вступ створює ризик розпалити війну між НАТО та Росією, якої президент Джо Байден наполегливо намагається уникнути. Другим аргументом адміністрації проти просування вступу України до НАТО було те, що таке прагнення призведе до розколу в Альянсі, як це було на саміті НАТО в Бухаресті в 2008 році. Там Сполучені Штати, Сполучене Королівство, Польща та три країни Балтії наполягали на тому, щоб надати Україні (і Грузії) «План дій щодо членства» (ПДЧ), проміжну станцію до вступу, але цьому протистояли Франція та Німеччина. Опинившись у глухому куті, Бухарестський саміт дійшов, як відомо, компромісу про те, що Україна і Грузія «стануть членами НАТО», але в угоді не було визначено дати, а також не було надано їм ПДЧ чи будь-якого іншого конкретного плану дій для досягнення цієї мети в принципі.
Пом’якшення французької та німецької опозиції
Однак, на очевидний подив адміністрації Байдена, французька опозиція просуванню вступу України в НАТО пом’якшилася за кілька тижнів до Вільнюського саміту. У великій промові в Братиславі 31 травня президент Франції Еммануель Макрон, який, здається, став на бік центральноєвропейських прихильників вступу, виступив за «тверді» гарантії безпеки для України та заявив, що виступає за залучення України до «існуючої архітектури безпеки», тобто до НАТО. На прес-конференції 28 червня з генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом Макрон пішов на півкроку далі, закликавши НАТО забезпечити «шлях, який сформує перспективи України приєднатися до НАТО». Ця зміна, а також натяки німецьких офіційних осіб про те, що їхня позиція щодо України в НАТО також може змінитися, особливо, якщо зміниться позиція США, підірвали аргумент адміністрації Байдена про те, що підняття питання про вступ України до НАТО призведе до розколу в Альянсі.
Більш ґрунтовний аргумент, який спочатку висувала команда Байдена проти просування України до членства в НАТО щодо ризику розпалити конфлікт між НАТО та Росією останніми тижнями також виявився менш переконливим. Кілька прихильників членства України в НАТО виступали за вступ України, поки нинішня фаза війни триває. Швидше, як приклад, у відкритому листі від 5 липня, написаному групою американців, що займаються адвокацією (включно з автором) та опублікованому в Politico, пропонується, щоб НАТО зробила недвозначну заяву на підтримку членства України в Альянсі та погодилася забезпечувати більш глибокі зв’язки у сфері безпеки, поки цей процес розгортається. Не встановлюючи графік і не висуваючи попередніх умов, як-от постійний мир між Україною та Росією, який міг би дати Кремлю ефективне вето на вступ України до НАТО, лист пропонує гнучкість щодо термінів у контексті стратегічного рішення про те, що безпека не лише України, а й Європи та Сполучених Штатів буде зміцнюватися разом з Україною в Альянсі та з програмою дій для досягнення цієї мети.
Аргумент проти вступу України до НАТО також почав руйнуватися через його потенційні наслідки. Питання членства України в НАТО є функцією більшого стратегічного питання: чи є Україна європейською країною і, якщо вона поглибить і консолідує свою демократичну, ринкову та правову трансформацію, чи не повинна вона бути частиною трансатлантичної спільноти вільних і загалом процвітаючих демократій? Це було б продовженням того, як Сполучені Штати та Європа вирішили після численних дебатів у 1990-х і на початку 2000-х років ставитися до країн Центральної та Східної Європи, включаючи країни Балтії, оскільки всі вони вийшли з-під радянського панування. Рішення підтримати вступ цих країн до НАТО та Європейського Союзу було рішенням реалізувати мету цілісної та вільної Європи. Чи це рішення стосується України, як воно стосувалося Польщі, країн Балтії та інших країн Сходу Європи?
Ризики буферної держави
Або, навпаки, доля України – бути буферною державою між Європою та Росією? Це означало б, що Сполучені Штати та Європа вирішили самостійно або за негласною домовленістю з Кремлем, що Україна ніколи не приєднається ні до НАТО, ні до Європейського Союзу. Залишившись поза європейськими інституціями, Україна опиниться в сірій зоні небезпеки, фактично у сфері російського панування. Це не варіант Австрії чи Фінляндії для України, країн, які були нейтральними під час Холодної війни, але загалом внутрішньо вільними, процвітаючими та демократичними. Росія почала вторгнення в Україну, щоб знищити українську націю, як усе відмінне від Росії. Путін неодноразово заявляв про це, в тому числі у своєму сумнозвісному есе на веб-сайті Кремля в липні 2021 року «Про історичну єдність росіян і українців». Ця стратегічна мета навряд чи зміниться з Путіним чи його наступником на посаді. Дійсно, у 2013 році Україна була нейтральною, її уряд не був зацікавлений у членстві в НАТО та був дружнім до Росії. Путіну цього було недостатньо: коли український уряд того часу, прагнучи задовольнити сильні проєвропейські суспільні настрої в Україні, домовився про скромну «Угоду про асоціацію» з ЄС, Путін змусив проросійського президента України Віктора Януковича в останню хвилину відмовитися від свого підпису. Це спричинило демонстрації, які закінчилися втечею Януковича з країни до Москви, а Путін віддав наказ про перше вторгнення.
Україна, яка залишиться на холоді, поза європейськими та трансатлантичними інституціями, так чи інакше означатиме домінування Росії. Як видно з поведінки Росії в тих частинах України, які вона вже окупувала, російський контроль над Україною здійснюватиметься у сталінській манері з масовими депортаціями та стратами провідних українських активістів, учителів, письменників, ветеранів та інших патріотів. Таким чином Радянський Союз захопив країни Балтії в 1940 році та східну третину Європи в 1945 році та після нього. Як це було в частині Європи під радянським домінуванням під час Холодної війни, правління Москви не буде стабільним: це означатиме репресії та бідність, що призведе до постійних повстань.
Ніхто точно не знає, чим закінчиться війна Росії проти України. Але вона точно не закінчиться парадом російської перемоги головною вулицею Києва – Хрещатиком. Нинішня фаза війни закінчиться тим, що вся або більша частина української території опиниться в руках України. Якщо Сполучені Штати та Європа хочуть виконати свої неодноразові заяви про підтримку майбутнього України як вільної країни, їм доведеться вітати Україну як європейську країну, яка має право приєднатися до тих ключових інституцій, ЄС і НАТО, які зберігали загальний мир у Європі протягом трьох поколінь і започаткували дедалі глибше загальне процвітання та демократію.
Наразі зрозуміло, що саміт НАТО у Вільнюсі не надасть Україні запрошення приєднатися до Альянсу негайно. Але існує велика ймовірність того, що НАТО прийме рішення про те, що Україна, захистившись від російської агресії в ім’я національного виживання та майбутнього своєї демократії, має чіткі перспективи як європейська країна та як член сім’ї колективної оборони НАТО. НАТО має подбати про те, щоб агресія Росії, яка зазнала поразки на полі бою, не перемогла через цинічну дипломатичну угоду над головами українців про припинення війни на умовах Росії.
Коли і як України стане членкинею НАТО ще належить детально визначити, однак питання про те, чи станеться це, має бути вирішено – цього разу твердо – у Вільнюсі.
ФОТО: Український парамедик «Остін» з гордістю показує на своєму телефоні зображення президента США Джо Байдена та президента України Володимира Зеленського під час зустрічі в Києві 20 лютого 2023 року. Остін та його колеги-парамедики ховалися від обстрілу в прифронтовому бункері на Донбасі на сході України, коли він побачив новини. «Сьогодні Байден відвідав Київ і ми дуже раді. Це фантастично,» — сяяв він. Медик входить до складу Української волонтерської організації парамедиків «Госпітальєри», яка займається лікуванням та евакуацією поранених бійців з передових позицій. (Фото Джона Мура/Getty Images)
* * *
Про автора:
Посол Деніел Фрід (@AmbDanFried) є почесним співробітником сім’ї Вайзер в Атлантичній раді. Раніше він працював спеціальним помічником і старшим директором Ради національної безпеки США для президентів Клінтона і Буша, посла в Польщі та помічника державного секретаря у справах Європи (2005-09), а також координатора Держдепартаменту з політики санкцій.