This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Ользі Рудевич та під редакцією Мар’яни Антонович.

Минуло три дні відтоді, як Міжнародний кримінальний суд (МКС) оголосив про видачу ордерів на арешт президента Росії Володимира Путіна та його Уповноваженого з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Інкриміновані їм воєнні злочини є огидними. Вони полягають у незаконному переміщенні та депортації дітей з України до Росії, очевидно, для того, щоб стерти їхнє життя та ідентичність як українців. Професорка Бек Гамільтон, яка сама є колишнім членом прокурорської команди МКС, блискуче підсумовує закон і логіку, що лежить в основі “прямого доступу до верхівки” Кремля з цими ордерами, у цій статті для Just Security. Питання зараз полягає в тому, чи буде ця логіка підтверджена на практиці.

З оголошеними в п’ятницю ордерами пов’язано декілька сподівань. У прес-релізі МКС зазначається, що ордери стосуються триваючого злочину – дітей продовжують викрадати – і висловлюється сподівання, що дії МКС матимуть стримуючий вплив на “подальше вчинення злочинів”. Є надія, що принаймні чиновники середньої ланки двічі подумають, перш ніж наражатися на лінію вогню МКС. Коментатори також сподіваються, що ордери на арешт заплямують авторитет Путіна всередині країни та ізолюють його на міжнародній арені, зокрема ускладнивши його поїздки до країн-членів МКС (які зараз мають договірне зобов’язання заарештувати його і доставити до Гааги), і, можливо, навіть пом’якшать позицію Росію щодо сприятливого для України врегулювання.

Це цілком виправдані сподівання, але було би помилкою просто окреслити сподівання. Ми також повинні уважно стежити за тим, чи вони реалізуються. Зрештою, вони схожі на прагнення, які спонукають МКС до дій у багатьох ситуаціях, де він вживає заходів. Дійсно, це саме ті сподівання, які я висловлював, коли виступав на підтримку втручання МКС в рамках моєї роботи в Раді національної безпеки при президентові Обамі щодо координації зусиль США для запобігання звірствам. Але реальність така, що послужний список МКС із досягнення його власних цілей – не кажучи вже про подекуди більш масштабні завдання, які можуть ставити перед ним інші – є неоднорідним. Питання про те, чи досягаються ці прагнення на практиці, заслуговує на увагу хоча б для того, щоб визначити очікування щодо його діяльності.

Хоча це делікатна тема, ми також повинні ретельно відстежувати можливі негативні наслідки обвинувачення. Навіть віддалена перспектива обвинувачення МКС може корелювати з поганою або дивною поведінкою. За часів адміністрації президента Буша США ухвалили закон (досі чинний), який, вочевидь, уповноважує президента вторгнутися до Нідерландів, щоб дати зрозуміти, що суд повинен тримати руки подалі від американських військовослужбовців. Адміністрація президента Трампа наклала санкції на працівників суду через їхню роль у розслідуванні ймовірних злочинів США в Афганістані (які було скасовано адміністрацією президента Байдена). Чи принесуть механізми правосуддя очікувану користь у цій справі, чи натомість ми побачимо, що Путін стане ще більш параноїдальним і небезпечним, та можливо, діятиме ще більш жорстоко, щоб продемонструвати свою зневагу до суду? Жахливо, що після оголошення МКС російська влада вже заявила, що “на підході” ще більше депортацій дітей. Сьогодні Дмитро Медведєв, заступник голови Ради безпеки Російської Федерації, пригрозив запустити гіперзвукову ракету по суду і написав, що судді МКС повинні “уважно дивитися на небо”.

Звичайно, МКС існує не в геополітичному вакуумі, і його вплив на міжнародні відносини також заслуговує на пильну увагу. Ми повинні уважно стежити, наприклад, за наслідками цього обвинувачення для відносин між Північчю і Півднем – особливо якщо країни першого табору розглядають ордери як підставу для того, щоб вимагати ставлення до Путіна як до вигнанця, а країни другого табору стверджують, що це не в їхніх інтересах.

Зокрема, ми повинні стежити за тим, чи Південно-Африканська Республіка (ПАР) дозволить Путіну безперешкодно в’їжджати і виїжджати з країни на саміт БРІКС, запланований на серпень, і чи не буде лідерам Бразилії та ПАР байдуже до його статусу втікача. Якщо так, то це може підірвати довіру до суду, оскільки обидві країни є членами МКС. Зі свого боку, ПАР вже заявила, що “усвідомлює свої обов’язки”, однак не взяла на себе жодних конкретних зобов’язань. (У 2015 році Преторія прийняла у себе тодішнього главу Судану Омара Башира, який переховувався від МКС, ухиляючись від судового процесу, що мав на меті його арешт). Якщо Бразилія, ПАР чи інші держави знехтують ордерами, то чи будуть вони посилатися на позицію Сполучених Штатів, згідно з якою МКС не повинен мати влади над державами, що не підкорилися його юрисдикції?

Заходу також доведеться вирішувати питання про те, як взаємодіяти з Росією в ООН та інших організаціях. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому минулого року Рада Безпеки ООН, незважаючи на кризу, якось функціонувала – зокрема, поновила місію ООН з надання допомоги в Афганістані та канал транскордонної допомоги Сирії. Які наслідки матимуть рішення МКС для співпраці з цих та інших питань?

Також виникають питання про те, чи можуть ці обвинувачення вплинути на майбутній мирний процес. Уявіть собі, наприклад, сценарій, в якому Москва наполягає на скасуванні ордерів як на умові мирної угоди. Чи будуть західні держави змушені розвести руками і сказати, що вони не можуть втручатися в роботу незалежного суду? Хоча стаття 16 Римського статуту МКС (установчого договору суду) створює механізм, за яким Рада Безпеки ООН вправі призупинити провадження на рік, це навряд чи задовольнить вимогу повного і безумовного звільнення від відповідальності, яку може заявити Путін. Чи може Рада Безпеки скористатися іншими повноваженнями для досягнення цієї мети, чи захочуть це зробити її члени, і чи буде все це вважатися легітимним у широкому розумінні – все це питання, з якими нам, можливо, доведеться в якийсь момент зіткнутися.

Залежно від того, яких російських посадовців на той момент суд обере за мішень, навіть місце проведення мирного процесу може залежати від дій МКС. Швейцарія, країна-учасниця МКС, може виявитися неприйнятним місцем, оскільки вона має договірне зобов’язання заарештовувати і доставляти до Гааги будь-яких учасників переговорів, на яких видано ордер. Добре це чи погано, але США не мають такого юридичного зобов’язання – втім можна припустити, що Росія не вважатиме їх нейтральним майданчиком. Можливо, Китай, який шукає посередницьку роль, погодився б провести процес у себе. Або Індія? Або країна Перської затоки? Але ми забігаємо наперед.

Насамкінець, ми повинні уважно проаналізувати, чи вийде суд з цього процесу сильнішим або слабшим. Чи стане він більш легітимним завдяки тому, що взявся за російського лідера і забезпечив справедливість для його жертв? Чи виявиться слабшим, бо спробував і зазнав поразки?

Було б неправильно передбачати те, як виглядатиме таблиця результатів після розвитку подій, і ми не повинні робити жодних прогнозів. Натомість важливо дуже ретельно відстежувати, що насправді відбувається – хороше і погане. П’ять років роботи з питань відповідальності в уряді США залишили мені стільки ж запитань, скільки і відповідей про те, як цей проект може бути найбільш ефективним. Згадуючи цей досвід, я іноді хвилююся, що політика і дії в цій сфері зазвичай ґрунтуються не на заснованому на фактах аналізі, а на уявленнях юристів про те, що, як вони сподіваються, буде результатом. Ми повинні зробити все можливе, щоб подолати цей розрив між теорією та практикою.

Прокурор МКС зробив сильний крок. Я щиро сподіваюся, що він принесе хороші результати, починаючи з припинення викрадень дітей і правосуддя для жертв. Ми повинні ретельно фіксувати те, що йде добре. Але ми також повинні уважно стежити за тим, що йде не так, і так само чітко це фіксувати. Це ключовий момент для спостереження за тим, як складне протиріччя між правосуддям і миром буде розвиватися в геополітичному контексті з вкрай високими ставками. Хоча ці протиріччя стали майже кліше, вони, на жаль, все ще дуже реальні. Ми повинні сподіватися на кращі результати, підтримувати зусилля в цьому напрямку і навчатися у процесі.

Примітка редактора: цей матеріал було оновлено, щоб відобразити події 20 березня 2023 року.

ФОТО: Президент Росії Володимир Путін зустрічається з уповноваженим із прав дитини Марією Львовою-Бєловою в Кремлі у Москві, 9 березня 2022 року. (Фото Михайла Кліментьєва//Sputnik/AFP з Getty Images)

* * *

Про автора:

Стівен Помпер (@StephenPomper) є Директором з питань політики Міжнародної кризової групи. За часів адміністрації президента Обами він був спеціальним асистентом Президента і старшим директором РНБ з багатосторонніх відносин і прав людини. Він також займав посаду старшого директора з питань Африки. До переходу в РНБ був помічником юрисконсульта з військово-політичних питань у Державному департаменті США. Він є старшим науковим співробітником-нерезидентом Центру Рейсса з питань права і безпеки при Школі права Нью-Йоркського університету і членом редакційної колегії “Just Security”.