This article is also available in English here. Переклад статті здійснила Лідія Волкова.
Путін програє розпочату ним війну проти України. Росія все ще утримує українську територію, але українські війська наступають. Коли Росія здебільшого обороняється, її сили поводяться жорстоко, але й нестабільно: вони не лише атакують українську цивільну інфраструктуру, а й погрожують ядерною ескалацією, а потім відступають, виходять із — а потім повертаються до — Чорноморської угоди про експорт зерна.
Перемога України не є гарантованою. Лінії бойових дій можуть стабілізуватися на зиму. Путін може продовжувати бити по цивільних в Україні, сподіваючись, що втома наздожене Україну і що підтримка Заходом України припиниться.
Але бойовий успіх України можливий, і це не надумано.
У цьому контексті дивними здається час активних – і потенційно небезпечних – закликів до Заходу розпочати переговори про припинення путінської війни на його умовах.
Проте таких закликів стає все більше. Прихильники просування переговорів більш-менш стверджують, що Україна не може повернути всю чи навіть більшу частину своєї території, що Путін конструктивно відповість на добросовісні пропозиції, та що інтереси США та Європи в Україні обмежені. Вони стверджують, що ці інтереси не включають повернення всієї території України під її контроль, і що витрати на підтримку України та небезпеки ескалації конфлікту переважають обмежені інтереси Сполучених Штатів і Європи.
Усі три припущення є сумнівними.
Ми не знаємо, як далеко можуть просунутися українські військові. Але поки що в цій війні українська армія показала кращі, а російська – гірші результати, ніж майже всі прогнози Заходу. Україна має хороші шанси звільнити більше території, включаючи, за словами міністра оборони Ллойда Остіна, західний берег річки Дніпро, навіть місто Херсон, яке російські війська контролюють з березня.
Поразка під Херсоном може призвести до нових поразок Росії, і загальна військова позиція Росії в Україні може підірватися. У якийсь момент невдоволення росіян високими втратами в невдалій війні може закипіти, як це було раніше в російській історії, наприклад, під час російсько-японської війни 1905 року або в 1917 році, коли Росія програла Німеччині в Першій світовій війні.
Звісно, військові позиції Росії в Україні можуть не впасти. Але Сполучені Штати та європейські партнери не повинні запобігати можливості, навіть ймовірності, більшого військового успіху України, наполягаючи на припиненні вогню або припускаючи, що Україна не може, наприклад, звільнити Донбас чи навіть Крим.
Крім того, просуваючи переговори зараз, Сполучені Штати ризикують потрапити в динаміку підриву сильної позиції України на місцях, ставши прохачем («demandeur», дипломованою мовою).
Прийняття позицій Путіна у війні
Прихильники ініціювання дипломатії зараз зазвичай починають із припущення, що Україна має змиритися з втратою багатьох територій і мільйонів своїх громадян. Як би працювала така динаміка переговорів? Дмитро Пєсков, колишній прессекретар Путіна, нещодавно натякнув, що Кремль може домовитися про коригування кордонів, на які зараз претендує Росія. Чи має адміністрація Байдена тихо запропонувати Росії карту з новим кордоном? Якщо говорити менш грубо, чи повинні Сполучені Штати просто натякнути, що вони заохочуватимуть Україну бути «реалістичною» щодо свого майбутнього кордону? Чи скористаються дехто на Заході неофіційним процесом «громадської дипломатії» для встановлення нового кордону, публічно оприлюдненого або просто тихо переданого Державному департаменту?
Ось у чому проблема: прийняття США будь-якої ідеї про те, що міжнародний кордон України є предметом обговорення, означатиме прийняття однієї з позицій Путіна у війні. Пішовши на таку значну поступку з самого початку, Путін навряд чи відповість милістю; скоріше він відступить і вимагатиме більшого. Переговори відбуватимуться на путінських умовах, а адміністрація Байдена зведеться до торгу щодо деталей здачі свого друга та своїх принципів.
Що Україна отримає натомість? Гарантії Росії щодо нового кордону? Чого варті такі гарантії? Чи будуть вони сильнішими за попередні російсько-українські угоди про кордони чи за Будапештський меморандум 1994 року, в якому Росія разом із США та Великобританією погодилася поважати територіальну цілісність України? Здача української території була б фактом. Російські гарантії будуть залежати та зможуть бути скасовані від примхи Путіна. Чи запропонували б Сполучені Штати чи НАТО захистити те, що залишилося від України, а-ля Південна Корея чи Західна Німеччина часів холодної війни? Якщо Сполучені Штати поступляться своєю позицією щодо територіальної цілісності України, поки українці все ще просуваються, то таку пропозицію важко уявити.
Ніхто ще не може сказати, чи зможе Україна звільнити всю свою територію. Адміністрація Байдена мудро зауважила, що їхня військова допомога Україні має на меті поставити цю країну в найсильнішу позицію під час переговорів, якщо вони відбудуться. Чим більше території Україна зможе звільнити до переговорів, тим краще.
“Washington Post” повідомила, що адміністрація Байдена заохочує український уряд не виключати переговорів з Путіним, що викликало занепокоєння (і гнів) у деяких прихильників України в Сполучених Штатах. Проте, навіть якщо ця стаття є точною, вона чітко пояснює, що адміністрація висунула таку пропозицію ані для того, щоб просувати зараз переговори, ані щоб підштовхнути Україну до територіальних поступок. Скоріше, схоже, вона хоче, щоб Україна відчинила двері для переговорів, частково чи навіть значною мірою, щоб продемонструвати, що Україна не є перешкодою для припинення конфлікту.
Жахливий початок для переговорів
Але бажання вести переговори не означає погоджуватися на погані умови переговорів. І презумпція територіальних поступок України була б жахливою відправною точкою для переговорів. Український уряд і народ знають, як і ми на Заході, знаємо, що російська окупація означає пригнічення і смерть для багатьох, багатьох українців, масові поховання, депортація, викрадення дітей і викорінення української культури є частиною кремлівського сценарію. Це підручник Сталіна у 21 столітті .
Враховуючи наслідки залишення своїх громадян під контролем Росії та можливість звільнити більше з них, українці роблять розумний вибір продовжувати боротьбу. Захід робить розумний вибір, щоб продовжувати допомагати українцям захищати свою країну та зупинити тирана XXI століття. Відправною точкою для переговорів мають стати умови відновлення суверенітету України та виведення російських військ.
Прихильники переговорів на умовах Путіна, багато з яких називають себе зовнішньополітичними «реалістами», схоже, вважають, що інтереси США та Європи в Україні обмежені, а інтереси Росії настільки важливіші, що Путін буде посилюватися або переважати настільки, що зробить ціну поразки Росії занадто високою, щоб Сполучені Штати могли її прийняти. Таким чином, вони стверджують, що Сполучені Штати не повинні ставати союзниками українського уряду, а готуватися до розриву співпраці з ним, коли витрати та ризики підтримки США стануть надто великими.
Історія висуває два заперечення проти цього аргументу: по-перше, ризики ескалації не такі великі, якими видаються через страх. Кремль погрожував ядерною ескалацією, і багато хто на Заході стурбований цією небезпекою. Але Сполучені Штати та європейські уряди чинили їм опір, і, здається, Кремль відступив. У період до розрядки холодної війни Сполучені Штати навчилися справлятися з ядерними загрозами Москви, не поступаючись. Вони може заново вивчити ці уроки. Ціна поступки ядерному шантажу з боку Росії, Північної Кореї, Китаю чи Ірану також буде високою.
У ширшому плані відмова від відстоювання Росією своїх інтересів в Україні нагадує припущення реалістів часів холодної війни, широко визнане на той час, що вся Європа на схід від залізної завіси перебувала в більш-менш постійній радянській сфері впливу; що радянські інтереси в тому, що ми тоді називали Східною Європою, були настільки більшими, ніж інтереси Сполучених Штатів, що кинути виклик радянському домінуванню було надто ризиковано та неможливо. Проте поляки, балти, чехословаки, угорці та інші повалили комуністичне панування, починаючи з 1989 року. Вони зробили це (здебільшого) мирно, навіть коли сотні тисяч радянських солдатів були розміщені в тодішній Східній Німеччині.
Ситуація у Східній Європі тоді й Україні зараз не аналогічні. Україна не є пригнобленою нацією, яка бореться за свободу проти підтримуваних Москвою тиранів. Приблизно така ситуація Білорусі. Україна вільна і бореться за те, щоб такою і залишатися. Сполучені Штати та Європа допомагають їй зберегти принципи врегулювання, яке поклало край холодній війні та дало Європі шанс на єдність. Враховуючи історію та ставки, здається не просто аморальним, але й таким, що суперечить інтересам США, покидати Україну в російській сфері впливу, нав’язаній через війну, створюючи прецедент для нових загарбницьких війн Москви, Пекіна та інших агресивних урядів.
Натомість більш реалістичним шляхом здається допомогти українцям перемогти росіян. Переговори мають зображати цю мету, наскільки це можливо. У зовнішній політиці інтереси не завжди добре узгоджуються з цінностями, особливо в короткостроковій перспективі. Однак Україні це не так.
ЗОБРАЖЕННЯ: Ганна, місцева вчителька на пенсії понад 35 років, витирає сльозу, плачучи біля свого будинку, зруйнованого під час боїв між українськими військами та російськими окупантами, 30 жовтня 2022 року в Князівці, Херсонська область, Україна. (Фото Карла Корта/Getty Images)
* * *
Посол Даніель Фрід (@AmbDanFried) є почесним членом Weiser Family в Atlantic Council. Раніше він працював спеціальним помічником і старшим директором Ради національної безпеки США за президентів Клінтона та Буша, послом в Польщі та помічником державного секретаря у справах Європи (2005-09), а також координатором Держдепартаменту з політики санкцій.