This article is also available in English here. Переклад статті здійснено завдяки Анастасії Криштанович та Мар’яні Антонович.
Президент Росії Володимир Путін погрожує застосувати ядерну зброю для досягнення перемоги над Україною, якої він не здобув на полі бою. Він не повинен досягти успіху.
Імовірно, незабаром Кремль оголосить, що жителі українських областей, які зараз силою окупувала Росія, проголосували за приєднання цих територій до Росії, що є причиною для їх анексії. Росія може доповнити це заявою про те, що вона буде захищати всю російську територію, включаючи нещодавно захоплені землі, а також Крим, який раніше був захоплений і незаконно анексований, усіма належними їй засобами, включаючи ядерну зброю. Путін може додати, що це його останні територіальні претензії в Україні і що тепер він бажає миру, якого можливо досягнути виключно за умови, що Захід припинить продовжувати війну, озброюючи Україну, і підштовхне її уряд погодитися на «дипломатію» та втрату територій.
Ризик використання Росією ядерної зброї проти України, зокрема погрози російських телеведучих і навіть відомих експертів як-от Дмитро Тренін, про можливе застосування ядерної зброї проти Європи чи Сполучених Штатів не можна відкидати.
Така перспектива може переконати деяких політичних лідерів і спостерігачів закликати Захід знайти вихід на умовах Путіна. Справді, Путін може розраховувати на потужну комбінацію, щоб підірвати підтримку Заходу для України: його ядерні погрози, уряди інших країн, що його підтримують (звичайно, Угорщини та, можливо, майбутня італійська права коаліція), інші уряди, стурбовані енергетичним та економічним тиском (Німеччина), опозиційні рухи (особливо пропутінських трампістів у Сполучених Штатах), а також різних прихильників шкіл «спочатку мир» або «реалістів». Аргументом для того, щоб підштовхнути Україну до поступок, буде те, що інтереси Росії в Україні є більшими, ніж інтереси Заходу, що Захід не повинен надавати Україні право вето на політику Заходу і що спроба досягнути повної перемоги України над Росією є водночас марною та ризикованою, враховуючи потенціал для Третьої світової війни.
Слід віддати належне: цей останній гамбіт Путіна з референдумом-анексією-ядерною загрозою вже дещо відвернув увагу від слабкої позиції Росії після її військової поразки в Харківській області, дипломатичного тиску з боку Індії та Туреччини щодо припинення війни та безладного початку мобілізації в Росії.
Але висунуті Путіним умови є не кращим шляхом до сталого миру, ніж твердження Гітлера 1938 року про те, що населена німцями Судетська область Чехословаччини була його останньою територіальною претензією в Європі. Припинення вогню зараз, яке збереже за Росією завойовані українські території, дозволить Путіну відновити свої зруйновані війська та відновити війну у вибраний ним час, як це було в лютому.
А Путін міг би тим часом посіяти хаос, як він це зробив після анексії Криму, в Європі та Сполучених Штатах: енергетичний тиск (і саботаж, якщо Росія відповідальна за пошкодження трубопроводів «Північного потоку», які зараз викидають метан у атмосферу), дезінформація та втручання у вибори по всій Європі, нові раунди цілеспрямованих вбивств росіян і, можливо, інших, а також багато іншого, спрямованого на те, щоб послабити рішучість Заходу та заохотити до «угоди» ціною України.
Якщо світ піддасться погрозам Путіна застосувати ядерну зброю, це створить прецедент, який президент РФ міг би використати і, мабуть, використав би в іншому місці протягом кількох років: можливо, швидкий удар Росії через естонський кордон, захоплення та анексія естонського міста Нарва з його більшістю російськомовного населення і погрози захистити це останнє надбання російської землі ядерною зброєю. Звісно, наступного разу Путін може і не напасти на державу-члена НАТО. Натомість він може виступи проти північних земель Казахстану зі значною частиною російського населення, використовуючи ті самі методи. Він міг би анексувати окуповані грузинські області або сепаратистське, підтримуване Росією, Придністров’я Молдови. Дозволити Путіну досягти успіху у війні в Україні за допомогою ядерного залякування – означає відкрити двері для подальшої агресії.
Ті, хто виступає за те, щоб підштовхнути Україну віддати свою землю та людей під постійний контроль, також повинні визнати наслідки на місцях, зокрема: добре задокументовані звірства Росії на окупованих українських землях. Вбивства, зґвалтування, викрадення дітей і викорінення української культури – це стандартний сценарій. Ця реальність має встановити високу планку для будь-якої угоди, відповідно до якої українські землі чи народ будуть передані Росії.
Я не кажу, що прийнятна лише повна перемога. Сполучені Штати прагнули такої перемоги на ранніх етапах Корейської війни. Повна поразка Північної Кореї, яка розпочала війну, була б набагато кращим результатом для Сполучених Штатів, світу і, звичайно, народу Північної Кореї. Але це було недосяжно і коли Сполучені Штати спробували досягти цього, китайці вступили у війну. Результатом стала нова війна та мирова, через які половина Кореї все ще перебуває в руках північнокорейських комуністів.
Може настати час, коли насправді найкращим варіантом будуть переговори, які залишать за Росією частину української території. Але цей час ще не настав і може ніколи не настати.
Росія все ще перебуває у програшній ситуації: її військові, схоже, не можуть перемогти і не зрозуміло, коли і чи впринципі допоможе мобілізація. На кожному кроці цієї війни українська армія діяла краще, а російська – гірше, ніж очікувала більшість на Заході. Баланс економічного тиску може обернутися проти Росії, особливо якщо обмеження цін на нафту, що узгоджені Великою сімкою і розглядаються Європейським Союзом, набудуть чинності наприкінці цього року та глибше вдарять по економіці Росії. Підтримка війни Путіна всередині Росії видається слабкою, а в деяких регіонах, наприклад у Дагестані, мобілізація, схоже, викликала активний опір у формі протестів, не кажучи вже про повідомлення про втечу чоловіків призовного віку через кордон. Якщо Путін закриє для них російські кордони, спротив може посилитися.
Видається, що Путін розігрує ядерну карту як останній, найкращий варіант, щоб уникнути поразки в Україні, яка означатиме поразку щодо його прагнення відновити Російську імперію через війну та погрозу війни. Це не означає, що він блефує. Але його позиція слабка, якщо ми продовжимо тримати наші голови високо.
Сполучені Штати продемонстрували чудову стійкість щодо ядерних погроз Путіна, застерігаючи Путіна публічно та приватно від використання ядерної зброї. Адміністрація Байдена, ймовірно, консультується з іншими ядерними державами, Францією та Великобританією, і (я сподіваюся) [автор – прим. перекладача] з іншими союзниками з НАТО щодо варіантів стримування Путіна або дій, якщо стримування не дасть результатів. Наступні тижні потрібно мати таку стійкість.
Путін хоче, щоб Захід відмовився від підтримки України. Натомість ми повинні продовжувати далі і надавати військову, політичну та економічну допомогу. Адміністрація Байдена продемонструвала тверду рішучість збільшити потік зброї в Україну і жодних ознак того, що вона відступить.
Водночас Сполучені Штати та їхні союзники не повинні вважати, що Путін блефує щодо використання ядерної зброї. Хоча ймовірність її використання може бути низькою, ми не повинні вважати, що це неможливо, щоб шок, якщо це трапиться, не підірвав нашу рішучість. Адміністрація Байдена повинна заспокоїти союзників США, деякі з яких приватно висловлювали занепокоєння з приводу ядерних балачок Путіна, і вирішити, що Адміністрація робитиме, якщо Росія застосує ядерну зброю або на полі бою, або як «демонстрацію».
Порушення Путіним ядерного табу, яке діє з 1945 року, справді було б шоком. Світ сподіватиметься на лідерство Сполучених Штатів. Відповідь – політична, економічна та військова – повинна бути швидкою, а це означає, що її слід заздалегідь підготувати та попередньо проконсультуватися з союзниками (а також з Китаєм та, можливо, Індією, обома ядерними державами). Варіанти дій непрості (і заслуговують детального аналізу). Але один із варіантів, який Захід повинен відкинути одразу, це піддатися ядерним погрозам або діям агресора.
Ніхто не хоче повернення до протистоянь холодної війни. Але Путін зробив вибір – бути агресором. Наш вибір – як протистояти.
ЗОБРАЖЕННЯ: Костянтин Іващенко (сидить на передньому плані праворуч), колишній генеральний директор заводу «Азовмаш» і призначений проросійським мером Маріуполя, відвідує виборчу дільницю під час голосування на референдумі в Маріуполі 27 вересня 2022 року. Західні країни не визнали референдуми в підконтрольних Кремлю регіонах Сходу та Півдня України, в той час як голосування щодо анексії чотирьох регіонів України розпочалося 23 вересня 2022 року. (Фото STRINGER/AFP через Getty Images)
* * *
Про автора:
Посол Деніел Фрід (@AmbDanFried) є почесним співробітником Weiser Family в Атлантичній Раді. Раніше він працював спеціальним помічником і старшим директором Ради національної безпеки для президентів Клінтона і Буша, послом у Польщі та помічником державного секретаря у справах Європи (2005-09), а також координатором Держдепартаменту з політики санкцій.