This article is also available in English here. Переклад статті здійснила Марія Жукова за редакцією Максима Віщика.
Заклики створити спеціальний трибунал для переслідування злочинів агресії з’являються з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Хоча існує загальна згода, що Росія вчинила акт агресії проти України, пропонуються різні шляхи переслідування злочину агресії. Дехто вважає, що до Римського статуту слід внести поправки, щоб надати Міжнародному кримінальному суду (МКС) повноважень переслідувати злочини агресії проти України, уповноваживши Генеральну Асамблею ООН передати ситуацію до МКС (Шейн Дарсі). Інші підтримують ідею спеціального трибуналу, однак не погоджуються з тим, чи має він бути виключно міжнародного чи гібридного характеру (Том Данненбаум, Керрі Макдугалл, Кевін Джон Геллер, Овісо Овісо).
Україна сама вирішила виступати за створення міжнародного спеціального кримінального трибуналу для переслідування злочину агресії. Хоча цю ідею підтримують, зокрема, Парламентська асамблея Ради Європи, Парламент ЄС і Парламентська асамблея НАТО, міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба визнає, що переговори про створення такого трибуналу – непросте завдання. За словами Дмитра Кулеби, існує певне небажання створити альтернативу МКС, постійного суду, який вже має юрисдикцію щодо злочину агресії, незважаючи на те, що правові обмеження заважають МКС здійснювати свою юрисдикцію щодо злочину агресії, вчиненого проти України. Ще однією причиною вагань «міжнародних партнерів», за його словами, є винятковість практики притягнення до відповідальності лідерів держав за міжнародні злочини.
Необхідність спеціального міжнародного трибуналу з питань агресії та його правова основа зараз активно обговорюється міжнародними вченими (див. заходи, організовані Chatham House, PILPG, Асоціацією правників України та Університетом Едж Гілл). Залишаючи осторонь юридичні питання, цей матеріал висловлює український погляд на нормативну необхідність забезпечення відповідальності за злочин агресії проти України. Міжнародне співтовариство має вивести створення механізму судового переслідування за межі дебатів і зробити це реальністю: це життєво важлива частина створення справжнього правосуддя в Україні, а також необхідно для забезпечення легітимності заснованого на правилах міжнародного порядку та для стримування майбутніх агресивних війн.
«Накопичене зло в цілому»
У часто цитованому уривку з рішення Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі 1946 року злочин агресії описується як «найвищий міжнародний злочин, який відрізняється від інших воєнних злочинів лише тим, що містить у собі накопичене зло в цілому». Саме ведення війни часто призводить до вчинення воєнних злочинів та інших звірств. Проте збитки, завдані війною Україні, навіть більші, ніж збитки від усіх воєнних злочинів разом узятих. Крім того, судове переслідування за будь-які потенційні злочини проти людяності, і навіть геноцид, не відобразить належним чином увесь біль та шкоду, завдану Росією, яка розв’язала свою агресивну та руйнівну війну проти українського народу.
Звісно, це все тяжкі злочини, і жоден із них ієрархічно не вищий за інші. Але багато в Україні постраждали від агресії Росії, не обов’язково будучи жертвами інших міжнародних злочинів. Як зазначає Керрі Макдугалл, ведення агресивної війни також є кривдою проти нецивільного населення України та військовослужбовців збройних сил Росії. Війна не тільки забирає життя тих, хто воює в бойових діях або стає жертвою цих бойових дій. Війна руйнує надію на краще життя для цілих поколінь в Україні, які ще багато років мусять мати справу з матеріальними наслідками війни та психологічними шрамами. Страждання цих людей і вплив війни на український народ також мають бути визнані та виправдані.
Одним із найбільших наслідків війни для України є масове переміщення її населення. За кілька місяців після вторгнення 6,64 мільйона людей переїхали в інші регіони України, а 6,3 мільйона втекли за кордон. Загалом майже 13 мільйонів людей, близько 30% населення України, було вигнано війною зі своїх домівок і назавжди чи тимчасово втратили те місце, з яким найтісніше пов’язане особисте та сімейне життя. Крім того, для мільйонів українців переміщення означає розлуку з родиною, втрату роботи та дуже невизначене майбутнє. Міжнародна організація з міграції повідомила, що у квітні 2022 року понад третина переміщених осіб вказала, що не має джерела доходу.
За оцінками, війна занурить населення України в бідність і знищить будь-яке економічне зростання та процвітання, яких Україні вдалося досягти за останні роки. За даними Світового банку, через війну бідність в Україні зросте до 19,8% у 2022 році з 1,8% у 2021 році. Крім того, 59% населення України ризикуватиме опинитися за міжнародною межею бідності для країн з рівнем доходу вище середнього (5,5 доларів США на день). Як мінімум, бідність впливає на доступ людини до основних потреб, таких як їжа, вода, одяг, житло, медичне обслуговування та освіта. Якби не війна Росії, шанси на те, що майже 80% населення України опиниться під загрозою бідності у 2022 році, були б близькі до нуля.
Якби не агресія Росії, українці в усіх частинах країни не зазнали б справжнього душевного болю та страждань, викликаних війною та спричинених, якщо згадувати лише кілька факторів, побаченим насильством, втратою родини чи друзів, позбавленням відчуття фізичної безпеки та життям під постійною загрозою невибіркових атак Росії та авіаударів. Відчувши це «накопичене зло в цілому», Україна потребує відповідної всебічної можливості для справедливості, яка б відображала весь спектр шкоди, якої зазнали Україна та українці.
Світ у заручниках
Російська війна — це набагато більше, ніж напад на Україну, і її наслідки відбиваються далеко за межами українських кордонів. Вже зазначалося, що відверто незаконна війна Росії проти України є наступом на міжнародний правопорядок. Війна розмиває парадигму, що встановилась після Другої світової війни про те, що міжнародні суперечки необхідно вирішувати мирними засобами і що сила не повинна використовуватися для перекроювання міжнародних кордонів. Хоча ця парадигма була недосконалою для запобігання регіональним війнам і локальним конфліктам, завдяки їй принаймні вдавалося зберегти світовий мир. Дотепер. Вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року поставило світ на межу третьої світової війни та ядерної катастрофи.
Війна не тільки перетворила світ на менш безпечне місце. Вона також породжує конкретні та тяжкі наслідки для багатьох життів за межами України. Війна серйозно загострює кризу вартості життя. За оцінками Світового банку, сукупні наслідки війни та пандемії призведуть до крайньої бідності ще близько 95 мільйонів людей. За даними ООН, очікується, що у 2022 році ще 47 мільйонів людей будуть відчувати гострий голод через війну Росії. Ці «голодні ігри» є навмисними, оскільки Росія використовує голод як метод ведення війни в Україні, а постачання продовольства як зброю проти решти світу.
Агресивні війни завтрашнього дня
Політичне та військове керівництво Росії несе відповідальність за розв’язання війни проти України та має бути притягнуте до відповідальності за злочин агресії. Резонно поставити під сумнів, чи призведе створення спеціального міжнародного кримінального трибуналу щодо злочину агресії до будь-яких практичних результатів у судовому переслідуванні російського керівництва, враховуючи складнощі затримання потенційних підозрюваних.
Однак не менш актуальним для цієї дискусії є питання: які наслідки матиме відмова навіть від спроби переслідувати злочин агресії проти України? Відповідь на даний момент може бути досить передбачуваною, але лише тому, що її варто повторювати знову і знову. Це дало б сигнал про те, що ведення відверто незаконних і колонізаційних воєн у 21 столітті може легко залишитися безкарним. Це створить прогалину безкарності, коли Росія та її лідери уникнуть відповідальності за те, що піддали мільйони в Україні людській трагедії, якою є війна, і призвели до бідності та голоду ще мільйони людей у світі. Це ще більше підірвало б міжнародний правопорядок, який вважався б нездатним навіть створити компетентний механізм для судового переслідування злочину, який полягає в кричущому порушенні його найфундаментальнішої норми – заборони застосування сили.
І минула відсутність зусиль щодо притягнення до відповідальності за ведення незаконних війн не є приводом для того, щоб і надалі залишатися пасивними. У всякому разі, такі минулі невдачі, наприклад, щодо агресії, вчиненої Росією проти України з 2014 року, принаймні частково уможливили повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році. Відмова міжнародної спільноти навіть спробувати притягнути до відповідальності винних за агресію сьогодення цілком може спровокувати агресивні війни завтра.
ЗОБРАЖЕННЯ: Літній чоловік штовхає візок серед завалів одного з корпусів Харківського політехнічного університету, зруйнованого російським ракетним ударом у Харкові, 19 серпня 2022 року під час російського вторгнення в Україну. (Фото СЕРГІЯ БОБОКА / AFP) (Фото СЕРГІЯ БОБОКА / AFP через Getty Images)
* * *
Про авторку
Доктор Ґаяне Нуріджанян (@ya_chereshnya) є доцентка Національного університету «Києво-Могилянська академія» в Україні та науковою співробітницею UiT-Arctic Університету Норвегії. Доктор Нуріджанян спеціалізується на праві з прав людини, міжнародному кримінальному праві та врегулюванні міжнародних спорів.