This article is also available in English here. Переклад статті здійснила Катерина Бакай.
(Примітка редакторки: це друга з двох публікацій, які досліджують кількарічні зусилля України щодо запуску політики перехідного правосуддя. Частина 1 доступна тут.)
Будь-яка успішна система перехідного правосуддя для України повинна враховувати той вплив збройного конфлікту Росії з Україною, який передував цьогорічному повномасштабному вторгненню. Уже у 2021 році 48,9% українців стверджували, що вони гостро відчувають наслідки війни, спричинені анексією Криму Росією у 2014 році та розширенням її прямої та посередницької присутності на Донбасі. Ці події, а також спроби українського уряду та громадянського суспільства зреагувати на них, мають бути інтегровані в поточні дискусії щодо системи перехідного правосуддя. Ігнорування цієї рекомендації загрожують відчуженням однієї частини українського суспільства від іншої та означає втрату цінних уроків, які вже були винесені щодо викликів, пов’язаних із застосуванням цілісного підходу до правосуддя в Україні.
Нижче наведені рекомендації до розгляду Україною та її міжнародними партнерами. Рекомендації засновані на приматі інтересів потерпілих від тяжких порушень прав людини та міжнародних злочинів:
- Групи потерпілих мають бути сутнісно залучені до всіх етапів розробки та реалізації політики перехідного правосуддя України. Це стосується тих, хто постраждав як до повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році, так і після нього. Відсутність повноцінної участі потерпілих у розробці політики перехідного правосуддя була одним із головних моментів критики попередніх зусиль України у цій сфері (пар. 53, 18, 62). Особлива увага повинна приділятись потерпілим від злочинів, про які найменше повідомляють, і які часто найменше розслідують, як-то сексуальному насильстві, пов’язаному з конфліктом. Також важливо охоплювати потерпілих з різних регіонів і різних вікових груп. Правозахисні організації можуть сприяти залученню потерпілих, проте не замінювати їхню безпосередню потерпілих у розробці та впровадженні системи перехідного правосуддя.
- Не можна забувати про злочини, скоєні з лютого 2014 по лютий 2022 року. Ця рекомендація випливає з центральної ролі потерпілих та їхніх інтересів у всіх процесах перехідного правосуддя. Ця рекомендація також підкреслює, що такі злочини, як насильницькі зникнення, катування та сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, вчиняються не лише зараз, але скоювались починяючи з 2014 року (Звіт Прокурора Міжнародного кримінального суду, пар. 278-280; Доповідь Верховної комісарки ООН з прав людини, пар. 28-30).
- Документування потребує координації не лише серед юристів, а й серед журналістських та академічних ініціатив. З лютого 2022 року було розпочато надзвичайну кількість ініціатив з документування. Окрім українських державних слідчих, існують дві великі документаційні коаліції українських неурядових організацій («5 a.m.» («П’ята ранку») і « Трибунал для Путіна»). В Україні також працюють слідчі Міжнародного кримінального суду (МКС), слідчі групи іноземних держав та Комісія ООН з розслідування. Збереження доказів, дійсно, має бути пріоритетом. Проте цей процес також несе значні ризики за браку невідкладної та глибинної координації та усунення конфліктів між різними напрямами розслідування. Нескоординовані зусилля незмінно призведуть до неефективності. Ще більш небезпечним наслідком браку координації є ретравматизація – якої можна було б уникнути – постраждалих, адже різні слідчі, та правозахисники опитують одних і тих самих потерпілих і свідків. Зусилля щодо координації мають, де це можливо, також враховувати журналістські (тут, тут і тут) та академічні ініціативи з документування.
- Документування має бути чутливими до потерпілих і ґрунтуватись на принципі “не нашкодь”. Документування, навіть якщо воно здійснюється з найкращими намірами, може завдати шкоди, якщо слідчі не пройшли відповідну підготовку. Зокрема, необхідна спеціальна підготовка для опитування вразливих потерпілих як-то постраждалі від сексуального насильства або діти. Нечутливе опитування або багаторазове опитування, проведене з одним і тим самим потерпілим, може бути травмуючим і вплинути на цілісність доказів. Перед бесідою з потерпілим завжди слід звіритись із основними передовими практиками. Наприклад, Кодекс Мурад і Міжнародний протокол з документування та розслідування сексуального насильства під час конфлікту (як Кодекс, так і Протокол доступні українською мовою) є дороговказами з дотримання принципу “не нашкодь” під час взаємодії з потерпілими від сексуального насильства.
- Україна повинна забезпечити неупереджене та ефективне розслідування та судове переслідування звинувачень у ймовірних злочинах української сторони у 2014-2021 роках та після вторгнення 2022 року. Верховна комісарка ООН з прав людини підтверджує, що, за наявною інформацією, більшість злочинів вчиняє Росія. Тим не менш, будь-які звинувачення у ймовірній неправомірній поведінці України (наприклад, пункт 60, тут і тут) повинні отримати належну увагу в праві, політиці та стратегічних комунікаціях щодо перехідного правосуддя. Такий підхід підтвердить центральне значення інтересів потерпілих у всіх процесах правосуддя, сприятиме побудові інклюзивного та детального наративу про збройний конфлікт та продемонструє дотримання Україною принципу верховенства права.
- У своїй політиці перехідного правосуддя Україна повинна врахувати роль релігійних лідерів та установ як каталізаторів та/або порушень міжнародного права. Російсько-український збройний конфлікт має багато релігійних вимірів. Синагоги, єврейські цвинтарі та меморіали Голокосту, а також мечеті та християнські церкви постраждали від російських обстрілів. Кримські татари-мусульмани є мішенню Росії у фабрикованих справах щодо володіння так званою екстремістською ісламською літературою. Московський патріарх Кирил визнав війну в Росії «священою», у той час, коли російські війська викрадають, катують і вбивають українське православне та греко-католицьке духовенство. У той же час, реакція України на агресію Росії з 2014 року продемонструвала потужну солідарність її християнських, єврейських та мусульманських релігійних лідерів і громад, зокрема підтримку переслідуваних і вимушено переміщених кримських татар.
Аналіз віктимізації та/або вини релігійних громад має бути частиною процесу перехідного правосуддя в Україні, але залучення релігійних лідерів до розробки та реалізації відповідних політик вимагає делікатного балансу. З одного боку, деякі релігійні групи особливо постраждали від нападів Росії на їхнє духовенство та місця богослужіння; вони заслуговують на голос у створенні відповіді на таку віктимізацію. З іншого боку, церкви та правозахисні групи можуть мати різні погляди на деякі важливі питання як-то ґендерно-обумовлене насильство та аборти. Кількість релігійних організацій в Україні є ще одним викликом для формування їхнього справедливого, однак не превалюючого представництва. - Розробка та надання репарацій індивідуальним потерпілим має стати стратегічним пріоритетом як для України, так і для її міжнародних партнерів. Така політика повинна включати негайні проміжні репарації, а також доступ до певних репарацій за допомогою спрощених адміністративних, а не судових процедур. Спеціалізовані програми відшкодування збитків можуть знадобитися для певних груп населення як-то потерпілі від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, діти та літні люди.
- Глибинний аналіз злочинів радянського періоду посилить ініціативи України з встановлення правди щодо діючої агресії та інших злочинів Росії. Україна, як Росія і Білорусь, на відміну від країн Балтії, не провела глибинне загальнонаціональне осмислення злочинів і ширшого впливу комуністичного режиму. Будь-яке розуміння першопричин діючої російської агресії, елементу політики російських злочинів проти людяності та, потенційно, геноцидальної поведінки Кремля зараз буде неповним без глибшого критичного аналізу широкого спадку імперського та радянського насильства Росії щодо України. Комісія ООН з розслідування може торкнутися таких питань історичної спадщини. Однак більш доцільною – комплексною та стратегічною – відповіддю може бути створення окремої ініціативи щодо встановлення істини. Неупереджений, заснований на фактах і детальний історичний аналіз може запропонувати шляхи стійкого життєствердного переходу від гнітючого минулого та сьогодення не лише для України, а й для Росії та Білорусі.
- Міжнародна підтримка правових зусиль України забезпечити відповідальність за звірства, пов’язані з конфліктом, є важливою. Проте вона не повинна обмежуватися виключно кримінальним процесом. Пабло де Грефф, перший Спеціальний доповідач ООН з питань встановлення правди, справедливості, відшкодування шкоди та гарантій неповторення, є членом нещодавно створеної Комісії ООН з розслідування. У тій мірі, в якій дотримується максима «люди творять політику», є надія, що Комісія постійно взаємодіятиме з динамічним громадянським суспільством України та зможе запровадити вкрай необхідний широкий та інклюзивний підхід до правосуддя, яке не обмежується кримінальною юстицією.
Зараз, як ніколи раніше, Україні необхідно продовжувати свою системну та культурну трансформацію шляхом зміцнення співробітництва між державою та громадянським суспільством, викорінення корупції в державному секторі, впровадження тимчасових і комплексних програм репарацій для потерпілих, пропонування стійких та інклюзивних ініціатив з встановлення правди, розробки превентивних політик і значущого залучення жінок до розробки політик та прийняття рішень у всіх секторах і рівнях держуправління. На необхідності таких перетворень мають наголошувати не лише потерпілі та громадянське суспільство України, а й міжнародні партнери Києва.
ЗОБРАЖЕННЯ: Людина йде вулицею повз обгорілий житловий будинок у місті Маріуполь, 29 квітня 2022 року, посеред російських військових дій в Україні. (Фото АНДРІЯ БОРОДУЛІНА/AFP через Getty Images)
* * *
Катерина Бусол (@KaterynaBusol) — українська юристка, яка спеціалізується на міжнародному гуманітарному, кримінальному праві, перехідному правосудді, ґендерних питаннях і культурній спадщині. Вона є старшою викладачкою Національного університету «Києво-Могилянська академія», Україна; науковою співробітницею Інституту досліджень Східної та Південно-Східної Європи імені Лейбніца, Німеччина; та членкинею Академії в Chatham House, Великобританія.
Ребекка Гамільтон (@bechamilton) — виконавча редакторка Just Security і доцентка права Американського університету Вашингтонського юридичного коледжу.