(This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Ользі Рудевич.)
З моменту неспровокованого повномасштабного вторгнення Росії в Україну 22 лютого 2022 року війна призвела до великої кількості жертв з обох сторін, супроводжувалася періодичними погрозами Росії застосувати ядерну зброю, та мала наслідком звірства з боку російських збройних сил, зокрема вчинення воєнних злочинів та інші порушення міжнародного права. Спочатку вторгнення здавалося потенційним успіхом президента Росії Володимира Путіна, але доблесна українська армія відтіснила сотні тисяч російських солдатів на ділянку вздовж східного кордону України площею близько 20 відсотків усієї її території. Зараз бойові дії зайшли в глухий кут. Звісно, світ бажає, щоб ця війна, з її масовими стражданнями і жахливими діями Росії, закінчилася.
Україна, США та НАТО не можуть дозволити собі програти цю війну диктатору в Кремлі. Українці виконують роботу НАТО (і виконують її без особливих витрат для альянсу), послаблюючи Росію і тримаючи її на відстані, в той час як вона намагається завдати шкоди Заходу, підірвати демократичні вибори у Сполучених Штатах та за їх межами і привести до влади прихильників Путіна по обидва боки Атлантичного океану. Якщо Україна програє, Сполучені Штати та їхні союзники отримають зовсім іншу роль у світі – таку, яку вони не хотіли б відігравати. Це буде світ, в якому зросте ризик конфлікту між НАТО і Росією, а країни Балтії та, ймовірно, Польща, стануть наступними в списку Путіна. Такий результат не є неминучим, але він стає все більш і більш можливим з огляду на безрозсудну політику Республіканської партії, яка блокує американське постачання зброї в Україну.
Історія російського панування в Україні може наштовхнути на думку, що незалежність України та її зв’язки із Заходом не є важливими для безпеки Сполучених Штатів та їхніх союзників. Можливо, в минулому це справді було так, адже документально зафіксоване підкорення і переслідування України з боку Росії сягає корінням у глибину століть. Лише в минулому столітті, в 1920-х роках, Україну примусово долучили до складу Радянського Союзу. Хоча ці відносини було формалізовано шляхом створення окремої української республіки у складі Радянського Союзу, а після Другої світової війни УРСР навіть отримала окреме визнання та членство в Організації Об’єднаних Націй, підкорення та переслідування ніколи не припинялися. Протягом 1930-х років радянський лідер Йосип Сталін влаштував штучний голод в УРСР, щороку конфісковуючи її врожай зерна для продажу закордон. Як наслідок, приблизно 3,9 мільйони українців померли від голоду в 1930-32 роках. Молоді і старі українці, у тому числі діти, щодня вмирали від голоду на вулицях українських міст, благаючи про хліб. Пізніше, у 1936-38 роках, українці становили особливо значну частину серед майже 700 000 людей, вбитих під час сталінської кампанії політичних репресій, відомої як “Великий терор” або “Велика чистка”. Під час Другої світової війни головна українська організація опору, Організація українських націоналістів, у різний час воювала як проти нацистів, так і проти радянської влади, оскільки українські націоналісти вважали, що радянська влада була щонайменше такою ж поганою, як і нацисти, а може й гіршою. Після війни український рух опору і націоналізм були придушені, в результаті чого Україна опинилася під контролем радянського режиму до 1991 року.
Незалежна, та все ще мішень
Після завершення Холодної війни Україна стала незалежною державою, але продовжувала бути мішенню для Росії. Після розпаду Радянського Союзу на території України залишилося 5 000 одиниць ядерної зброї, яку українці хотіли зберегти, щоб захистити себе від російського вторгнення. Під сильним тиском Сполучених Штатів та інших західних держав, які не бажали допустити появи ще однієї ядерної держави в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Україна погодилася передати цю зброю Росії відповідно до міжнародної угоди, відомої як Будапештський меморандум. В обмін на це Сполучені Штати, Велика Британія і Росія мали гарантувати суверенітет і територіальну цілісність України. На той момент Сполучені Штати пообіцяли, що вважатимуть Будапештський меморандум таким, що має силу договору.
Проте після завершення Холодної війни Росія постійно втручалася в справи України. Вона неодноразово намагалася забезпечити обрання бажаних для Кремля кандидатів у президенти, змусити Україну відмовитися від тіснішого політичного та економічного зв’язку з Європейським Союзом, а також повернути Україну під російський вплив і контроль за допомогою політичних погроз і перекриття поставок природного газу. Зрештою, коли путінська Росія пішла ще далі та вторглася й анексувала Крим у 2014 році, а незабаром після цього розпалила, очолила і матеріально підтримала збройне повстання на Донбасі, Сполучені Штати і Велика Британія фактично проігнорували свої зобов’язання за Будапештським меморандумом. Вони зробили це знову, коли Росія почала своє повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році. Найсуттєвішим є те, що Сполучені Штати не дотрималися своїх “договірних” зобов’язань.
Не може бути жодних сумнівів щодо рішучості України не потрапити до рук Росії цього разу. На превеликий подив більшості країн, Україна за допомогою величезних західних поставок зброї, здебільшого зі Сполучених Штатів, змогла призупинити вторгнення Росії і навіть витіснити її з частини окупованої у 2022 році території. Але Захід також зволікав більше, ніж це було доречно, наляканий неодноразовими погрозами Путіна застосувати ядерну зброю, якими б неймовірними не були ці заяви. Відтак значна частина української території вздовж російського кордону все ще знаходиться під російською окупацією. Наразі видається, що ситуація навряд чи зміниться, і її можна охарактеризувати як патову, адже за останній рік з рук в руки переходило мало територій. Путін не зацікавлений у припиненні війни, а враховуючи нещодавній та історичний досвід України у відносинах з Росією, малоймовірно, що Україна коли-небудь укладе мирну угоду з Росією на будь-яких умовах, окрім як після повної перемоги України, оскільки це єдиний спосіб забезпечити її безпеку в майбутньому.
Найбільш імовірні результати
У підсумку, найреалістичнішими результатами наразі є: перемога Росії; тривалий, фінансово затратний, жахливий глухий кут; або перемога України (і НАТО).
Перемога Росії стає все більш можливою, якщо Республіканська партія в США зможе заблокувати американську військову допомогу Україні. Хоча невідомо, чи приймуть таку політику інші країни НАТО, дуже малоймовірно, що рівень американських озброєнь можна буде замінити. Це зробило б перемогу Росії якщо не неминучою, то дуже очікуваною, незважаючи на неймовірну хоробрість, патріотизм і військовий потенціал, які продемонстрували українці.
Це, безсумнівно, надало б Путіну можливість наблизитися до його мети – послаблення або навіть розпад НАТО, а його наступними потенційними цілями стали б країни Балтії та Польща. Сказати, що це буде погано для Америки та її союзників, означає значно применшити наслідки. Це була б коротко- і довгострокова катастрофа, яка б помістила Європу в тінь агресивної Росії, що набирає сили, а Сполучені Штати зарекомендували б себе як ненадійного друга і союзника. Це також перетворило б (або повинно було б перетворити) Республіканську партію на державних зрадників.
Друга можливість полягає в тому, що Сполучені Штати і НАТО можуть подолати внутрішній опір і продовжити постачання зброї Україні. Цього може бути достатньо, щоб врятувати Україну від поразки, але останні два роки конфлікту показали, що цього недостатньо для перемоги України, якщо адміністрація Байдена нарешті не візьме на себе зобов’язання забезпечити не просто виживання, а перемогу України. Якщо цього не станеться, ймовірним результатом майже напевно буде довгий, дуже дорогий і деморалізуючий глухий кут між Росією та Україною. Це було б погано для Росії, але Путін має настільки сильний контроль над своєю країною і її громадянами, що він, напевно, міг би жити з цією ситуацією, спостерігаючи за повільним занепадом України. У цей же час Сполучені Штати і НАТО продовжували б виснажувати свої ресурси і втрачати віру у власну здатність зробити щось більше, ніж продовжувати жахливу війну. Така ситуація також, безумовно, буде вигідна Китаю, чия економічна потужність і політична сила дозволить йому посилити глобальний вплив та водночас підтримувати Росію.
Зрештою, існує шанс на перемогу України та відновлення статусу-кво, який існував до початку воєнної агресії Путіна проти України у 2014 році. Це був би єдиний справедливий і гідний результат для України, що забезпечив би її безпеку, та найкращий результат для США, НАТО і надійнішого світового порядку з відновленим (принаймні певною значною мірою) верховенством права.
Необхідна ціна
Певна річ, необхідні для досягнення цієї мети умови буде складно виконати. По-перше, військова підтримка України з боку США і НАТО має бути набагато більшою, з істотним надходженням ще більшої кількості озброєння, тренувань, даних розвідки і матеріально-технічної підтримки. Крім того, може навіть знадобитися певний рівень прямого втручання, зокрема американських сухопутних військ, що значно перевищуватиме жменьку спецпризначенців, вже направлених до України. Це зробить війну справою Сполучених Штатів і НАТО такою ж мірою, як і справою України.
Другою умовою, навіть у разі поразки Росії, має бути гарантія того, що російське вторгнення в Україну більше ніколи не повториться. Після провалу Будапештського меморандуму є лише один спосіб досягти цього: прийняти Україну в НАТО, щоб вона була захищена статтею 5 Північноатлантичного договору, згідно з якою напад на одного члена альянсу вважається нападом на всіх його членів.
Пов’язаний із таким розвитком подій ризик є значним та включає масштабнішу війну з Росією, що неминуче призвела б до американських жертв. Але ризик невдачі в Україні також великий – ослаблений Захід та Росія, що набирає сили. Якщо Сполучені Штати сподіваються успішно завершити це жахіття і зробити світ безпечнішим і демократичнішим, то план дій є очевидним. Це також стане потужним сигналом Китаю про те, що Сполучені Штати не можна залякати. Честь і глобальна безпека мають свою ціну, але питання того, чи можуть і чи захочуть Сполучені Штати та їхні союзники взяти на себе таке зобов’язання, залишається відкритим.
ФОТО: Люди опускаються на коліна у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві, 11 січня 2024 року, під час того, як українські військовослужбовці несуть труну українського поета і військовослужбовця Максима Кривцова, що загинув на передовій під час російського вторгнення в Україну. Незважаючи на сильний мороз, кілька сотень українців відвідали церемонію в Києві на честь молодого українського поета і воїна Максима Кривцова з позивним “Далі”, чия смерть на передовій викликала в Україні хвилю емоцій. Максим Кривцов загинув 7 січня у віці 33 років. Він пішов до армії добровольцем у 2022 році, коли почалося вторгнення Росії в Україну, і, зокрема, служив кулеметником. (Фото РОМАНА ПИЛИПЕЯ / AFP через Getty Images)
* * *
Про авторів:
Посол (у відставці) Томас Грехем-молодший (@tgrahamjr) є виконавчим головою Lightbridge Corporation USA, колишнім генеральним радником та виконуючим обов’язки директора Агентства США з контролю над озброєнням та роззброєнням.
Девід Бернелл є асоційованим професором політології Школи державної політики Університету штату Орегон. Раніше він працював уповноваженим при адміністрації Клінтона в Офісі менеджменту та бюджету США та Міністерстві внутрішніх справ США.