(This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Мар’яна Антонович.)
Минулого тижня підкомітет із закордонних справ Палати представників з питань Європи, енергетики, довкілля та кібербезпеки провів засідання в Конгресі під назвою «Перші ознаки воєнних злочинів і порушень прав людини, вчинених російськими військовими під час повномасштабного вторгнення в Україну».
Підкомітет заслухав групу експертів з воєнних злочинів, які зосередили увагу на жахах широкомасштабного та невибіркового обстрілу цивільного населення, застосування касетних боєприпасів, некерованих бомб та інших питань, пов’язаних з націлюванням. Але в свідченнях свідка Христо Грозєва, провідного слідчого та виконавчого директора Bellingcat щодо Росії, була фраза, яка натякає на докази нібито катування цивільних осіб:
Ми також отримали приватні відео та фотографії, а також прямі повідомлення свідків, частину яких ми також змогли перевірити, що, ймовірно, є підтвердженням воєнних злочинів. Сюди входять фотографії тіл мирних жителів з чітко помітними слідами катувань і каліцтв, які були геолоковані та позначені часом і у місцях, де буквально годинами раніше перебували війська так званих підрозділів спецназу лідера Чечні Рамзана Кадирова (штамп часу 26:10).
На відміну від багатьох інших зображень руйнувань, опублікованих в Інтернеті, ці докази, як засвідчив Грозєв, не були завантажені свідками в соцмережі через страх помсти. Він надав доступ до цих зображень виключно для членів комітету Конгресу, і після цього вони були оприлюднені на веб-сайті комітету.
Окрім заяв про катування, викладених на слуханнях Bellingcat минулого тижня, минулого року Організація Об’єднаних Націй задокументувала систематичне знущання над ув’язненими, зокрема катування, у в’язниці «Ізоляція» в Донецькій області, яка контролюється підтримуваними Росією сепаратистами. Заступник Верховного комісара ООН з прав людини Нада аль-Нашіф, виступаючи перед Радою ООН з прав людини в липні минулого року, заявила:
Ми серйозно стурбовані тим, що кричущі порушення, такі як катування і жорстоке поводження, задокументовані в установі «Ізоляція» в Донецьку, а також в інших місцях позбавлення волі на території, підконтрольній самопроголошеним «республікам», продовжуються щодня, і здійснюються систематично.
В аспекті механізмів відповідальності для подолання подібних порушень, інший свідок, професор університету Джорджтауна, Ентоні Кларк Аренд, вів мову про юрисдикцію як Міжнародного кримінального суду, так і таких країн, як Німеччина, Іспанія та Нідерланди, які потенційно мають універсальну юрисдикцію. Він припустив, що Сполучені Штати також можуть застосувати національну юрисдикцію, швидше за все, згідно з законом про воєнні злочини, кодифікованим у 18 U.S.C. 2441, який карає за порушення Женевських конвенцій. Однак цей закон вимагає, щоб або злочинець, або жертва були громадянами США. Іншими словами, росіяни, які вчиняють найбільш кричущі воєнні злочини проти українців, наразі не підпадають під юрисдикцію цього закону.
Однак, згідно з законом Сполучених Штатів про катування, 18 U.S.C. 2430A, такий зв’язок із громадянством не вимагається, оскільки все, що потрібно Сполученим Штатам для здійснення юрисдикції проти імовірного ката, це те, щоб злочинець або був громадянином США, або «знаходився у Сполучених Штатах». Поки злочинець знаходиться в Сполучених Штатах, Міністерство юстиції може притягнути його до відповідальності, незалежно від того, чи він, чи жертва є громадянином США. Але його потрібно спершу знайти на території США.
Оскільки Конгрес прагне зробити більше, щоб притягнути Росію до відповідальності за жахливі порушення прав людини, які щодня відбуваються в Україні, роз’яснення та посилення юрисдикції за законами про катування і воєнні злочини потребує простого законодавчого рішення, яке гарантує, що Сполучені Штати зможуть притягнути до відповідальності винних у грубих порушеннях прав людини. Справді, ця реформа давно назріла і включає зміни, які раніше заохочували Міністерство оборони та Державний департамент.
Реформа № 1: Розширити юрисдикцію за Законом про воєнні злочини
Як засвідчив професор Аренд, до закону про воєнні злочини слід внести зміни, щоб включити юрисдикцію «на підставі місця перебування», щоб будь-який підозрюваний у воєнних злочинах, який знаходиться у Сполучених Штатах, міг бути притягнутий до відповідальності. Це б дозволило уніфікувати підходи до юрисдикції, з тим, щоб підхід за відповідним законом відповідав існуючому підходу до юрисдикції за національними законами США щодо катувань, геноциду та використання дітей-солдат. Насправді, Міністерство оборони, коментуючи оригінальне законодавство про воєнні злочини у 1996 році, прямо закликало, що:
положення про юрисдикцію слід розширити, змістивши нинішній акцент на національності жертв воєнних злочинів. Зокрема, ми пропонуємо додати дві додаткові підстави для юрисдикції: (1) якщо винний у скоєнні воєнного злочину є громадянином Сполучених Штатів (включаючи члена Збройних Сил); та (2) якщо винний знайдений у Сполучених Штатах, незалежно від громадянства злочинця чи жертви (підкреслено автором).
Головний юрисконсульт Міністерства обґрунтував юрисдикцію «на підставі місця перебування» тим, що вона «потрібна для виконання наших міжнародних зобов’язань». Держдепартамент також підтримав юрисдикцію «на підставі місця перебування» щодо воєнних злочинів. Як і генеральний юрисконсульт Міністерства оборони, головний заступник юридичного радника Держдепартаменту сказав Конгресу, що це «забезпечить здатність Сполучених Штатів виконувати наші зобов’язання згідно з Женевськими конвенціями 1949 року та іншими міжнародними угодами» і «забезпечить, щоб Сполучені Штати не могли стати притулком для тих, хто порушив закони війни».
У зв’язку з цим, Міністерство юстиції може — і повинно — розслідувати, чи були вбивство та скалічення американських журналістів та інших цивільних осіб США в Україні російськими військовими скоєні навмисно чи з необережності і, отже, воєнним злочином у межах існуючої юрисдикції за законом. Щоб було зрозуміло, необов’язково доводити, що нападники знали, що жертвами були американці чи журналісти, лише чи нападники усвідомлювали, що вони були цивільними.
Реформа № 2: Розширити юрисдикцію за Законом про катування
Наступна законодавча зміна полягала б у тому, щоб розширити закон про катування, щоб його можна було застосувати, якщо жертвою є американський громадянин. Це дозволило б проводити розслідування та судове переслідування за катування незалежно від того, чи зловмисник знаходиться у Сполучених Штатах. Наприклад, у гіпотетичному випадку, де зловмисником є негромадянин США, який катував американських громадян за кордоном – незрозуміло, чи він підлягає екстрадиції до Сполучених Штатів, оскільки підозрюваний не є громадянином США і не знаходиться в Сполучених Штатах. Роз’яснення про те, що юрисдикція існує, якщо жертва є громадянином США, могло б запобігти потенційній плутанині. У випадку з іншими злочинами, влада змогла добитись екстрадиції, часто чекаючи роками, поки зловмисник зробить помилку та відвідає країну з договором про екстрадицію (США не мають договору про екстрадицію з Росією чи Україною.)
Оскільки все більше американців приєднуються до війни в якості комбатантів або допомагають доставити гуманітарну допомогу, легко уявити, що їх можуть захопити і катувати. Катування, як було задокументовано, вже є частиною ландшафту порушення прав у більш широкому українському конфлікті.
Такі зміни до законів про воєнні злочини або катування не порушують заборони щодо ретроспективної криміналізації дій. Такі зміни не визнають незаконним те, що було законним раніше. Вони лише конкретизують національну юрисдикцію США щодо злочинів, які є універсально незаконними та вже забороненими двома законами (відповідно до обох законів відповідний злочин включає «будь-кого» поза межами Сполучених Штатів, хто вчиняє відповідні дії).
Міністерство юстиції могло б, за нинішніх повноважень, розслідувати та переслідувати катування будь-якого американського громадянина в Україні, оскільки катування чітко заборонено законом про воєнні злочини та існує збройний конфлікт. Однак, якщо російська влада ув’язнить американського громадянина в Росії та застосує до нього тортури, юрисдикція не буде застосовуватися, якщо злочинець не прибуде до Сполучених Штатів.
Безумовно, також можна заповнити інші прогалини у федеральній системі кримінальної відповідальності за порушення прав людини, як стверджував колишній посол США з питань воєнних злочинів Девід Шеффер, закликаючи Конгрес прийняти закон про злочини проти людяності в Just Security минулої осені. Голова судового комітету Сенату Дік Дурбін давно є прихильником цього, але якщо Конгрес не може прийняти цей закон, можна і потрібно уніфікувати юрисдикцію щодо воєнних злочинів і катувань, що є значно простішим кроком – не лише для того, щоб відновити справедливість для українських жертв воєнних злочинів, а й для того, щоб забезпечити спроможність Сполучених Штатів переслідувати тих, хто катував американських громадян в Україні чи в інших країнах.
Чи матимуть будь-коли Сполучені Штати можливість реалізувати цю юрисдикцію щодо злочинів, скоєних в Україні? Протягом десятиліть заявлена політика Сполучених Штатів полягала у запобіганні та стримуванні в’їзду порушників прав людини в цю країну. Після Другої світової війни було прийнято Закон про переміщених осіб 1948 року, щоб вирішити проблему з мільйонами біженців, які були вимушені покинути країну внаслідок конфлікту. Цей закон прямо забороняв тим, хто допомагав у переслідуванні цивільних осіб, мати право на отримання візи для прибуття в Сполучені Штати. Тим не менш, сотні, якщо не тисячі імовірних злочинців змогли обійти перевірку і пробратись в країну за допомогою брехні, заявляючи, що вони є законними біженцями.
Проблема була настільки великою, що Управління спеціальних розслідувань Міністерства юстиції США (OSI) було створено в 1979 році, щоб усунути тих, хто допомагав у актах переслідування, організованих нацистами. OSI ініціювала судові провадження щодо понад 130 учасників переслідувань, організованих нацистами, а також склала «список спостереження» – базу даних про майже 70 000 підозрюваних переслідувачів держав Осі, щоб відмовляти у видачі віз або відмовляти підозрюваним у в’їзді в країну. В цьому столітті ця політика перетворилася на політику «відсутності притулку» для сучасних порушників прав людини після Другої світової війни, в той час як Міністерство внутрішньої безпеки проводить правоохоронні операції проти сотень підозрюваних у злочинах:
З 2003 року ICE заарештувала понад 415 осіб за порушення прав людини, відповідно до різних кримінальних та/або імміграційних законів. Протягом того ж періоду ICE отримала накази про депортацію та депортувала зі Сполучених Штатів понад 990 відомих або підозрюваних порушників прав людини. Крім того, ICE сприяла виїзду ще 152 таких осіб зі Сполучених Штатів.
Конгрес також міг би профінансувати і вимагати від Міністерства юстиції, Держдепартаменту та Міністерства внутрішньої безпеки створити подібну базу даних про підозрюваних російських військових, відповідальних за воєнні злочини в Україні.
В той час, як політика «відсутності притулку» покладається в основному на виконання імміграційних законів, в тому числі тих, які роблять неприйнятними в Сполучених Штатах тих, хто вчинив геноцид, катування та вбивства, сьогодні Відділ з прав людини та спеціального переслідування Міністерства юстиції США – організація-правонаступник OSI – має юрисдикцію за законами про катування, воєнні злочини, геноцид та дітей-солдатів (хоча вона ще ні разу не ініціювала справу про геноцид, воєнні злочини або використання дітей-солдатів і розслідувала лише приблизно чотири випадки катування в історії).
Як у випадку Другої світової війни, так і у випадку сучасних конфліктів, коли ті, хто перебуває на полі бою в Україні, приїдуть до Сполучених Штатів, є питанням часу. Після пандемії імміграція з часом збільшиться, і, як ми бачили раніше, зловмисники спробують видати себе за біженців, які рятуються від війни. Деякі з них приїдуть до Сполучених Штатів і повинні бути притягнені до відповідальності. Інші можуть не приїхати через страх перед судовим переслідуванням. В будь-якому випадку, якщо в законі буде чітко прописано, що воєнні злочинці та кати, які вчиняли злочини в Україні підлягають судовому переслідуванню, політика «відсутності притулку» буде збережена, а це перемога для політики США. За будь-яких обставин Сполучені Штати повинні мати можливість переслідувати їх за допомогою повного набору інструментів, наданих Конгресом.
Фото: Генеральний прокурор США Меррік Гарланд (L) розмовляє з головою судового комітету Сенату сенатором Діком Дурбіном (D-Ill) перед засіданням судового комітету Сенату на тему «Нагляд за діяльністю Міністерства юстиції Сполучених Штатів», 27 жовтня 2021 року. (Том Бреннер/ Pool/AFP через Getty Images)
* * *
Про автора:
Едгар Чен раніше працював радником помічника генерального прокурора з кримінальних справ, а також в Управлінні законодавчих справ і відділі прав людини та спеціальних розслідувань в Міністерстві юстиції США.