This article is also available in English here. Переклад статті здійснила Катерина Бакай за редакцією Максима Віщика.
Мир, як дещо більше, аніж просто відсутність війни, не з’являється нізвідки. Його потрібно здобути шляхом вмілого управління наслідками війни. Але важливим для успіху є знання того, яких наслідків очікувати. Збитки війни, як правило, виражаються через оцінку втрат, стертого економічного потенціалу та пошкодження найважливішої інфраструктури країни. За цими стандартами Київська школа економіки нині оцінює такі збитки в Україні у 80,4 мільярда доларів, при цьому щотижня вони збільшуються на суму від 8 до 12 мільярдів доларів. Якщо нинішня російська військова зосередженість на сході та півдні України призведе до вкоріненої та тривалої війни, ця цифра незабаром перевищить 135 мільярдів доларів нинішньої вартості плану Маршалла під керівництвом США, який допоміг відновити Європу після Другої світової війни, і 145 мільярдів доларів США на відбудову, витрачені в Афганістані.
Я як учасник останніх досліджень Світового банку про вплив війни на населення в Сирії та Україні, а також упродовж 25-річних польових робіт і досліджень поствоєнних перехідних періодів після Другої світової війни, стверджував, що фактори, які виходять за межі кількості потерпілих, економічних потрясінь та втрат інфраструктури лише збільшують ті збитки, які були отримані шляхом традиційних підрахунків. До них належать довготривалі наслідки для розвитку у вигляді примусового переміщення, виснажливих психологічних наслідків насильства, скоєного щодо колишніх комбатантів і цивільного населення, каральний спадок вибухонебезпечних пережитків війни та втрати, пов’язані з відтермінованою освітою, охороною здоров’я та засобами до існування.
Коли у 2021 році я востаннє покинув східні території України, також відомі як Донбас, місцеві адміністрації все ще боролися з такими наслідками, як насильство, що почалося у 2014 році, навіть не підозрюючи про трагічну ескалацію насильства, яка чекала їх попереду. Зважаючи на цей спадок [минулих фаз конфлікту – прим. перекладачів] та комплексні наслідки поточного конфлікту, Центр досліджень економічної політики (CEPR) підрахував ціну війни в Україні в сумі від 220 до 540 мільярдів доларів.
Загальний вплив війни на суспільства зрештою залежить від стану їхньої економіки, рівня розвитку, управління, географії, демографічних міркувань та культурних факторів. Кожен перехід, чи то від війни до миру, чи від крихкого миру назад у війну, йде окремою траєкторією. Кожен, хто працював у постконфліктному середовищі, скаже вам, що якщо ви бачили перехід від війни до миру, то ви бачили лише один перехід від війни до миру. Проте в порівняно успішних випадках післявоєнного відновлення, таких як Німеччина, Японія, Східний Тимор і навіть Косово, всебічне розуміння наслідків війни та підготовки до “прийдешніх днів” ще протягом попередніх періодів виявилося незамінним. У деяких випадках, як-от у Колумбії та Лівані, відновлення після війни може розпочатися тоді, коли ще тривають бойові дії в інших місцях на території країни.
Українське воєнне середовище є одним із таких місць. Соціальна солідарність у підконтрольних уряду районах країни, або “соціальна згуртованість” на жаргоні фахівців з розвитку, є надзвичайною. Ще наприкінці 2021 року індикатори соціальної згуртованості виявили зниження довіри до інституцій, високий рівень громадянської втоми та постійну недовіру між населенням на заході та сході країни. Хоча розчарування може повернутися, коли насильство вщухне, єдність зусиль, які українці проявили відтоді, як Росія розпочала повну атаку в лютому, не дозволяє розглядати Україну серед інших країн, що роздроблені через громадянську війну та етнічну ідентичність. Також Україна має відносно неушкоджений і доступний фінансовий сектор, діючі центральні та регіональні урядові інституції, вільні та резонуючі медіа, розвинені транспортні можливості, свободу пересування у більшій частині країни та попередній досвід відновлення під час війни. До того ж майже 1,4 мільйона українських біженців повернулися до таких міст, як Київ, де зараз наявні більш стабільні умови.
Комплексні гуманітарні проблеми та виклики розвитку
Все ж є багато причин, чому в Україні перехід буде нелегким. Попри повернення жителів, країна стикається з найбільшою стрімко назрілою кризою вимушеного переміщення з часів Другої світової війни. З кінця лютого з України рятувалися 5,6 мільйонів біженців (9 з 10 біженців є жінками і дітьми), а щонайменше 7,7 мільйонів жителів є внутрішньо переміщеними особами. Це створює серйозні та складні гуманітарні проблеми та проблеми розвитку для місцевих органів влади та громад. І оскільки українці очікують від свого уряду соціальних виплат, підтримки засобів до існування та відновлення послуг, економіка країни цього року скоротиться на 45 відсотків. Київ також намагатиметься надати реабілітаційні та травматологічні послуги мільйонам чи більше українців, які справедливо вважатимуться “ветеранами” цього нового конфлікту, а також допомогу 70 відсотків населення, яке, як очікується, зіслизне у прірву бідності внаслідок війни до кінця 2022 року.
Інші виклики лише ускладнять післявоєнне відновлення. Кількість мін та нерозірваних боєприпасів на українській землі зростає щотижня. Хоча в деяких областях розпочато зусилля щодо усунення цих небезпек, потрібні ще багато років затратних і кропітких операцій з очищення. Повинні бути розроблені справедливі та прозорі засоби для винесення судового рішення щодо майнових втрат та надання компенсації. Необхідно вжити заходів для запобігання поширенню хвороби – лихо туберкульозу, резистентного до ліків, в Україні є одним із найгірших у світі. Необхідно протидіяти дезінформації, приділяти увагу пам’яті про війну, потрібно слідкувати за використанням насильства як помсти, а також впоратися з будь-якою політичною фрагментацією, що виникає внаслідок недосконалого регулювання війни. Обурення щодо повільної й неадекватної військової підтримки Заходом може погіршити зовнішні відносини України. Києву потрібно буде розробити переконливе бачення майбутнього України, репатріювати її громадян, повернути назад відтік інтелігенції, що відбувся за останні місяці, заручитися політичною підтримкою необхідних демократичних реформ і переконати громадськість та донорську спільноту, що дні корупції в судах, олігархічних пустощів і непрозорих фінансів у країні закінчилися.
Якщо Україна готова йти на переговори про такі негаразди та процвітати у своєму післявоєнному перехідному періоді, це ще більше підкреслить нікчемність агресії Кремля та стане потужним прикладом для наслідування для країн у регіоні, які зараз зневолені Росією. І якщо історія є довідником того, що вимагається для успішного переходу від війни до миру, то навіть зараз, у розпал триваючого насильства, уже необхідно зробити кілька кроків.
По-перше, зараз має бути розпочато всебічний опис наслідків війни. Ці вихідні дані можна буде оновлювати з часом, але розуміння та очікування повного впливу війни (за межами розрахунку пошкодження інфраструктури) є передумовою для досягнення миру. Гарною точкою для початку буде відновлення спільних зусиль Організації Об’єднаних Націй, Європейського Союзу та Світового банку, які підготували повну Оцінку відновлення України та розбудови миру в 2015 році. Це буде затратно з міркувань часу, складно і необхідно.
По-друге, нещодавно створений Фонд відновлення України, який очолює прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, потребує технічних знань для досягнення своїх цілей. Хоча для створення цього фонду ще не було виділено жодних ресурсів, він допоможе залучити експертизу та аналіз, що необхідні для визначення необхідних реформ (відповідно до заявки України на вступ до Європейського Союзу), розробки планів відновлення та координації внутрішньодержавних запитів щодо допомогу. Це допоможе утримати український уряд на керівній позиції з ідентифікацією пріоритетів відновлення та реконструкції. Паралельно Світовому банку слід розділити наявний механізм мультидонорського трастового фонду в країні на дві частини. Одне вікно має продовжувати отримувати та керувати іноземними коштами, які підтримують зобов’язання України за лінійним бюджетом для продовження державних платежів та послуг. Іншим вікном має керувати незалежний секретаріат, до складу якого входитимуть українські та міжнародні партнери, які керуватимуть значною іноземною допомогою, необхідною для відновлення України. Якщо правильно розроблене, це друге вікно може функціонувати так само, як успішна Адміністрація економічного співробітництва (ECA), яка керувала планом Маршалла, надаючи важливу підтримку пріоритетам українського уряду без затримок, пов’язаних з роботою через українське казначейство.
Координаційна допомога
По-третє, координація зусиль є однією з найбільших проблем у повоєнних умовах, про що свідчить погано продумана допомога, надана в постконфліктних Сієрра-Леоне, Ліберії, Демократичній Республіці Конго, Іраку та Афганістані. Німеччина нещодавно запропонувала створити багатосторонній донорський центр інтегрованого реагування, який базуватиметься в Польщі і працюватиме з українською владою, щоб допомагати у повоєнному плануванні, надаватиме поточні технічні оцінки, визначатиме пріоритети варіантів реагування та відстежуватиме операції з відновлення в сотнях організацій-виконавців. Це амбітна схема, задумана на тлі важких уроків, засвоєних про попередні післявоєнні дії. Це може спрацювати, якщо двосторонні донори зможуть подолати власні перешкоди для участі.
По-четверте, уже зараз можна розробити прозорі та ефективні контрактні механізми для їх використання, якщо це дозволять умови. Центр досліджень економічної політики рекомендує відкриті контракти (з загальнодоступною документацією), рамкові угоди (з використанням попередньо кваліфікованих і перевірених постачальників), контракти з фіксованою ціною (з чіткими термінами, специфікаціями та результатами) та захист для викривачів як заходів для заспокоєння донорів і громадян через проблеми корупції. Формулювання цих інструментів і засобів захисту є трудомістким і найкраще його виконувати ще задовго до того, як тиск щодо реагування на такі виклики звузить ретельний розгляд ефективних повоєнних варіантів закупівель.
Нарешті, не слід недооцінювати силу самоорганізації та важливу роль, яку відіграють громадські діячі та професійні ЗМІ у відновленні України. Окрім відповідальності виконавців відновлення та реконструкції, чітка та послідовна інформація про бачення українського уряду щодо відновлення, пріоритети реабілітації, терміни, механізми компенсації та доступ до послуг є надзвичайно важливим для травмованих груп населення, багато з яких приймають найважливіші рішення, живучи серед уламків війни. Громадські групи відіграють подібну роль у обміні інформацією з місцевими та національними органами влади про умови, проблеми та можливості реагування. Важливість цих суб’єктів часто залишається поза увагою урядів та донорів, які зациклені на великомасштабній реконструкції. Проте виявлення нових, ефективних громадських груп і підтримка існуючих мереж напередодні будь-якого вирішення бойових дій допомагає гарантувати, що їх стабілізуючий вплив буде повністю доступним, коли почнеться відновлення.
Оскільки російські війська продовжують наступ на схід і південь України, необхідність підготовки до припинення війни може здаватися передчасною. Але подібні сценарії рідко відбуваються повністю і відразу, залишки війни можуть роздирати суспільства ще довгий час після завершення бойових дій. Створення миру з війни є результатом опору агресії, як і героїчних зусилль, необхідних для підготовки та витримки її наслідків. Одна з найвідоміших поетес української літератури Леся Українка писала: “Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі”. Знаючи гнів бурі, ми розуміємо, скільки сили потрібно.
ФОТО: Жінка штовхає дитячу коляску повз сильно пошкоджений житловий будинок у місті Чернігів на півночі України 3 травня 2022 року під час вторгнення Росії в Україну. Відхід Росії від Чернігова після місячного штурму залишив за собою спустошене місто, для відновлення якого Україні знадобиться величезна іноземна допомога та багаторічна робота. (Фото: GENYA SAVILOV/AFP via Getty Images)
* * *
Про автора:
Рей Сальватор Дженнінгс (@raysjennings) — вчений-практик, який спеціалізується на нестабільності та конфліктах, з 25-річним досвідом реалізації польових програм для Організації Об’єднаних Націй, Світового банку та Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) у більш ніж 50 країнах.