This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Мар’яна Антонович.

Через чотири дні після вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року в Іванкові, місті на північний захід від Києва, горів музей, у якому зберігалися картини всесвітньо відомої української народної художниці Марії Примаченко. Для працівників культури в Україні та тих, хто спостерігає з інших країн світу, це було підтвердженням побоювання, що ця війна призведе до знищення спадщини України, як у Грузії та Сирії, де Росія була стороною конфлікту. Ще до цього нового наступу на Україну з’явилися докази того, що Росія використовувала культурну спадщину як форму пропаганди, щоб посилити іредентистські територіальні претензії Росії. Тепер ескалація втрат культурної спадщини може бути не просто ознакою прикрого супутнього збитку, але й частиною навмисної російської стратегії щодо підриву української культурної ідентичності та її претензій на державність.

Станом на 1 квітня 2022 року Український культурний фонд виявив понад 150 частково пошкоджених або знищених культурних об’єктів. Міжнародні дослідники спостерігали і дійшли схожих висновків. Лабораторія моніторингу культурної спадщини Музею природознавства Вірджинії відстежує понад 26 000 культурних об’єктів по всій Україні. Станом на 6 квітня команда виявила 191 потенційний вплив на археологічні об’єкти, мистецькі центри, пам’ятники, меморіали, музеї та місця культу за допомогою аналізу супутникових датчиків. ЮНЕСКО, співпрацюючи з ЮНІТАР, провела попередню оцінку і станом на 14 квітня виявила пошкодження 47 культових споруд, 28 історичних будівель, 12 пам’ятників, дев’яти музеїв, трьох театрів і трьох бібліотек.

Міжнародне гуманітарне право захищає об’єкти культурної спадщини під час збройного конфлікту. Гаазька конвенція 1954 року вимагає від держав-учасниць утримуватися від нападів на культурні об’єкти та сховища колекцій, за винятком обмежених випадків крайньої військової необхідності. У детальному звіті ОБСЄ з встановлення фактів на початку цього місяця було зроблено висновок, що «малоймовірно, що ці виняткові обставини мали місце» у всіх випадках знищення культурних об’єктів російськими військами. Послужний список Росії щодо нападів на лікарні, а також на важливі культурні об’єкти в Сирії свідчать про те, що Росія мало поважає міжнародні норми.

У березні 2022 року президент США Джозеф Байден оголосив створення спостережної комісії з конфліктів в Україні, яка збиратиме документацію, спрямовану на притягнення Росії до відповідальності за її дії. Кілька європейських держав також розпочали розслідування воєнних злочинів, а також Міжнародний кримінальний суд. Якщо знищення культурної спадщини буде включено до цих зусиль, це пошле потужний сигнал про те, що законослухняні держави та міжнародне співтовариство не будуть терпіти напади на культурні об’єкти. Проте, якщо минуле є прологом, сама по собі загроза відповідальності не стримає напади Росії на українське цивільне населення, цивільну інфраструктуру та культурні установи.

Враховуючи цю тверезу реальність, українські працівники культури зробили кроки для захисту важливих культурних об’єктів та музейних колекцій. Вони отримали широку підтримку з боку міжнародної культурної спільноти. З наближенням війни до третього місяця і підготовкою Росії до розширеної кампанії на сході України, існує п’ять міркувань, які міжнародні політики та донори повинні враховувати для захисту культури країни.

По-перше, донори повинні звернути увагу на нові місцеві мережі, які можуть підтримувати фахівців у сфері культурної спадщини, інтегрувати місцевих волонтерів та діяти швидко з огляду на зміну лінії фронту та виникнення нових потреб. Останні уроки, винесені з конфліктів у Сирії, Іраку та Афганістані, є повчальними. Навіть у найжахливіших обставинах, віддані фахівці у сфері культурної спадщини та волонтери успішно стабілізували культурні об’єкти або врятували пошкоджені колекції. Більшість цих зусиль було завершено за відносно скромних обсягів фінансування. Запорукою їхнього успіху була доступність швидкої фінансової підтримки. Недорогі проекти з високою віддачею є найкращою перспективою для захисту української спадщини від додаткової шкоди. Програма реагування на надзвичайні ситуації в галузі культури Фонду принца Клауса та Міжнародний альянс із захисту спадщини в зонах конфлікту вже вжили заходів для реагування в межах своїх можливостей. Але потрібно більше донорських організацій, особливо тих, які мають можливість охопити місцеві мережі. Усередині країни Ініціатива реагування на надзвичайні ситуації в галузі спадщини, HERI, має значне охоплення серед українських культурних закладів. HERI, координована директором Музею Майдану Ігорем Пошивайлом, об’єднує працівників культури, Міністерства культури та інформаційної політики України та волонтерів для надання невідкладної допомоги та навчання закладам культури. Місцеві мережі, керовані громадою, такі як HERI, матимуть найбільшу можливість діяти протягом наступних тижнів і місяців.

По-друге, незалежно від того, чи ця війна швидко закінчиться, чи зайде в глухий кут, виникне фінансова потреба у довгостроковій допомозі для українських культурних закладів та експертів, які їх підтримують. Підтримка в культурному секторі буде значною як під час цього конфлікту, так і у період відновлення. Для підтримки окремих культурних закладів в Україні знадобляться міжнародні «дружні» організації. Чудовим початком було б, щоб культурні установи в американських «містах-побратимах» України об’єдналися, використали колективний досвід, об’єднали обмежені кошти та запропонували пряму підтримку партнерським культурним установам та працівникам. В межах такої ініціативи, наприклад, Чикаго могло б протягнути руку допомоги Києву, Цинциннаті —Харкову, а Бірмінгем — Вінниці. Двадцять три американські міста мають ці партнерства. Багато університетів також мають партнерські відносини з Україною, які можна активізувати задля підтримки освітніх програм, а також культурних закладів. Більше того, Бюро з питань освіти та культури Державного департаменту США, можливо, зможе покращити свої існуючі програми обміну та розширити охоплення існуючих програм співпраці між містами, установами та вченими.

По-третє, політики та культурні інституції, які підтримують українських колег, мають готуватися вже зараз до довгострокового конфлікту. Значна частина ​​роботи, виконаної на даний момент в Україні, була зосереджена на надзвичайних заходах щодо захисту культурних об’єктів або стабілізації культурних колекцій. Якщо цей конфлікт триватиме і в Україні виникне широка економічна криза, виникне додаткова потреба зосередитися на фінансовій підтримці тимчасового переміщення культурних колекцій. Частина цієї роботи включатиме, коли це можливо, порятунок та документування пошкоджених місць і колекцій. Однак підтримка тимчасового переміщення дозволить зменшити ризик і ймовірність того, що працівники культури будуть відчувати себе зобов’язаними займатися діяльністю, яка ставить їх життя під суттєву загрозу. Таке втручання потребує міцного партнерства між партнерами-організаторами та неурядовими організаціями в Україні та сусідніх країнах. Більше того, ситуація в Україні має спонукати нас поглянути на інші напрями російської військової діяльності та шкідливого впливу, особливо там, де задіяна культурна спадщина. Необхідно знову звернути увагу на підтримку працівників культури в Грузії, Молдові, Естонії, Латвії, Литві та Сирії.

По-четверте, міжнародні правоохоронні органи, музеї та учасники ринку творів мистецтва мають посилити пильність щодо викрадених культурних цінностей, які належать Україні та громадянам України. Широко розповсюджені повідомлення про розкрадання майна російськими військовими підвищують ймовірність того, що цінні твори мистецтва могли бути аналогічним чином експропрійовані. Після російського вторгнення та анексії Криму експерти висловили занепокоєння щодо незаконної передачі культурних цінностей з окупованої Росією України на територію Росії. У 2014 році ЮНЕСКО висловила занепокоєння повідомленнями про «масову передачу безцінних культурних об’єктів із кримських музеїв до столиці Росії». Подібні побоювання виникли через рік, коли археологічні знахідки в давньогрецькому місті Херсонесі, що неподалік від Севастополя, були передані під прямий федеральний контроль Москви. Якщо в Україні відбувалося систематичне розкрадання культурних цінностей, то для того, щоб зрозуміти його масштаби, можуть знадобитися роки, і навіть більше часу, щоб повернути твори мистецтва їх власникам. Проблеми залишаються донині щодо виявлення та повернення творів мистецтва єврейським сім’ям, які стали жертвами нацистської Німеччини під час Голокосту. Багато музеїв у Східній Європі досі добиваються повернення зниклих творів мистецтва, викрадених внаслідок організованого нацистського мародерства та російських крадіжок тієї ж епохи. Складання реєстрів колекцій і «списків спостереження» для нещодавно вкрадених творів мистецтва може допомогти полегшити роботу щодо повернення в майбутньому.

Насамкінець, політикам та захисникам прав людини необхідно розглянути кроки, необхідні для захисту працівників культури, які охороняють українську спадщину. Пертурбації, притаманні воєнному часу, можуть загострити нинішню гуманітарну кризу, і працівники культури можуть стати мішенню саме за свої зусилля. У 2018 році сепаратисти захопили наукову співробітницю музею, Олену Пех, звинуватили її у шпигунстві та піддали тривалим тортурам. Каріма Беннун, колишня спеціальна доповідачка ООН з культурних прав, назвала експертів, активістів і простих людей, які захищають право людини насолоджуватися мистецтвом і брати участь у науковому прогресі, «захисниками культурних прав». Багато з них залишиться, незважаючи на небезпеку, щоб зберегти колекції та культурну пам’ять своїх громад. Оскільки російська пропаганда та риторика зосереджені на делегітимізації української культурної ідентичності, цілком імовірно, що українські працівники культури у відповідь ще інтенсивніше захищатимуть спадщину своєї країни. Коли уряд заперечує культурну легітимність певної спільноти, потужним актом політичного опору є захист цієї ідентичності. Якщо ситуація ще більше погіршиться, ми зобов’язані перед нашими українськими колегами підтримати їхні зусилля щодо безпечного переселення та пошуку політичного притулку.

Ці п’ять міркувань спрямовані на те, що буде далі з українською культурною спадщиною. Вже завдяки роботі HERI та інших, установи культури швидко мобілізувалися у відповідь на російське вторгнення. Однак потрібно зробити більше, оскільки конфлікт триває, а світова культурна спільнота з нетерпінням чекає дня, коли можна бути розпочати відновлення.

* * *

Браян Деніелс (@DrBrianIDanielsє директором досліджень і програм Центру культурної спадщини Пенсильванії в Музеї археології та антропології Пенсільванського університету. Він також консультує Смітсонівську ініціативу щодо культурного порятунку та є віце-президентом з питань культурної спадщини Археологічного інституту Америки, віце-президентом Комітету США Блакитного щита та секретарем Міжнародного комітету ICOM щодо музеїв, стійких до катастроф.

Фото: Український військовослужбовець стоїть у залі пошкодженого місцевого культурного центру в місті Рубіжне Луганської області 8 квітня 2022 року під час вторгнення Росії в Україну. (Фото АНАТОЛІЙ СТЕПАНОВ/AFP через Getty Images)