(This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Максиму Віщику.)
Кадри, які надходять з України останніми днями, показують значну кількість потенційних воєнних злочинів, вчинених російськими силами, ймовірні місця скоєння катувань і вбивств, а також масові поховання. Жахливі фотографії та відео потенційних злочинів викликали широке обурення та вимоги дій, і багато хто, включаючи уряд України та Генерального секретаря ООН, закликали до незалежних розслідувань. Проте відеозаписи показують, що ці місця опрацьовуються способами, що загрожують знищенням важливих доказів.
Наприклад, на відео, зробленому у ймовірному місці масового поховання в Мотижині, видно, як десятки представників преси, а також місцевих чиновників та інших людей скупчилися прямо на краю місця [поховання – прим. перекладача], а деякі також крокують по узбіччю ймовірної братської могили. Втручання у місця масових поховань або доступ до них з боку нефахівців у сфері криміналістики загрожує серйозною та незворотною шкодою – навіть з боку журналістів, які діють із добрими намірами та виконують небезпечну та часто таку необхідну роботу.
Ретельне дослідження місць масових поховань експертами може служити різним важливим гуманітарним цілям та цілям притягнення винних до відповідальності. Розслідування може допомогти зрозуміти правду того, що сталося. Воно може дати можливість сім’ям дізнатися про долю своїх близьких і здійснити гідні поховання. Розслідування також може зібрати докази для процесу притягнення до відповідальності та допомогти визначити причину, спосіб та обставини смерті, особи вбитих та відповідальних за будь-які правопорушення.
Втручання в подібні місця з боку неспеціалістів (навіть з благими намірами) може призвести до підриву подальших судово-медичних розслідувань і значно ускладнити досягнення цих цілей.
Журналісти та інші люди часто стикаються з етичними та практичними компромісами чи проблемами, коли вирішують, як розслідувати або висвітлювати події. Висвітлення у медіа масових поховань і підозрюваних воєнних злочинів може бути життєво важливим у багатьох відношеннях. Воно часто відіграє важливу роль у висвітленні порушень, як це було в Україні. Відповідні повідомлення можуть сповістити чиновників, правозахисників і гуманітарних працівників про необхідність допомоги або розслідування. Вони можуть зосередити національну та міжнародну увагу на правопорушеннях і спонукати до дій на політичному рівні, а також можуть надати важливу інформацію для постраждалих громад. Про масові захоронення можна і потрібно повідомляти публічно та ефективно. І представники медіа можуть зробити це, вживаючи запобіжних заходів, щоб не втручатись у такі місця, і дотримуючись безпечної відстані від таких місць.
Для майбутніх розслідувань воєнних злочинів важливо розглядати такі місця як місця скоєння злочинів і вживати заходів для їх захисту та безпеки. Територія навколо того, що неспеціалісти можуть визначити як захоронення, іноді також може бути важливою. Поблизу або на периферії такого місця можуть бути докази, які можуть надати інформацію про те, чи був скоєний злочин, або як саме він був скоєний. Наприклад, сліди шин можуть допомогти оцінити, де були вбиті потерпілі або як перевозили тіла. Судові археологи можуть проаналізувати місце, щоб зрозуміти, як було утворене саме поховання (наприклад, за допомогою механічного екскаватора або вручну). Важливо також дотримуватись безпечної дистанції та не втручатись в об’єкт, оскільки неспеціалісти насправді не зможуть визначити, де починається і закінчується могила.
Точне положення, в якому було знайдено тіло, теж може допомогти визначити спосіб смерті. Конкретне розташування долонь або рук може допомогти оцінити, чи було вбивство протиправним. Переміщення частин тіла нефахівцями може ускладнити точне виконання такої оцінки. А наступання на останки чи їх переміщення може призвести до їх пошкодження, заплутуючи подальшу судово-медичну експертизу. Втручання в об’єкти також може викликати питання щодо цілісності доказів, отриманих згодом, як зазначається в Борнмутському протоколі про захист та ідентифікацію масових поховань (2020).
Крім того, збереження точного місця перебування останків, одягу чи інших предметів може бути важливим для ідентифікації жертв. Ідентифікація часто є ключовою метою сімей, оскільки вони можуть не знати, чи їх близька людина зникла безвісти чи загинула. Ідентифікація та повернення тіл також дозволяє сім’ям проводити гідні поховання відповідно до культурних або релігійних звичаїв. Невеликий предмет, наприклад гаманець або перстень, який ненавмисно відсторонюється або відпадає через втручання в поховання, може ускладнити встановлення його відповідності з людськими останками. При наступанні на об’єкти докази можуть заглиблюватися в землю, що ускладнює їх пошук або змінює їх початкове розташування. Також іноді можуть виникати занепокоєння щодо безпеки під час проходження на території братських поховань або поблизу них. На деяких об’єктах можуть бути міни або нерозірвані боєприпаси.
Ці занепокоєння щодо убезпечення місць масових поховань характерні не тільки для України, і практика в усьому світі дає попередження для тих, хто прагне притягнути винних до відповідальності за ймовірні злочини в Україні. Відомо багато випадків випадкового, необережного або умисного знищення, втрати чи забруднення братських могил, у тому числі у Лівії, Центральноафриканській Республіці, Марокко, Нігерії та Іраку. Протягом останніх кількох днів з’явилися фотографії та звіти про ексгумації в Ефіопії, які, як видається, проводилися несистематично та без допомоги експертів-криміналістів, у результаті чого тіла, схоже, змішались, що робить їх майбутню ідентифікацію та повернення останків надзвичайно складним процесом.
У минулому деякі журналісти зробили свій внесок у ці проблеми. Відомо, що відома військова репортерка Марі Колвін, відвідавши Ірак у 2003 році невдовзі після падіння Саддама Хусейна, щоб дослідити масову могилу, яка, як вважають, містила останки 600 людей, “найняла механічний землекоп і під керівництвом [інформатора] почала розкопки на місці в кількох пунктах, де, як він вважав, трупи були поховані”. Вона розповіла про викопування кількох трупів без допомоги судово-медичних експертів, що, отже, ймовірно призвело до змішування решток тіл, пошкодження частин тіл та втрати ключових доказів щодо положення тіл під час поховання, які були надважливими для кримінального розслідування.
В Україні напередодні будь-яких кримінальних розслідувань або судово-медичних процесів важливо, щоб об’єкти були захищені від втручання з боку осіб, які не мають відповідного досвіду. Існують різні міжнародні посібники для підтримки зусиль у цьому. (Див., наприклад, Інструкції щодо початкового реагування: Захист відомих або підозрюваних місць захоронення чи знищення тіл, Міннесотський Протокол про розслідування потенційно незаконної смерті та Криміналістичний посібник із розслідування, вилучення та аналізу людських скелетних останків.) Захист є необхідним, оскільки формування експертних груп для проведення наукових розслідувань і проведення цих розслідувань часто є дуже тривалим процесом і рідко може відбуватися швидко. Це особливо актуально там, де є багато конкуруючих пріоритетів у сфері гуманітарної допомоги та безпеки, і де є велика кількість переміщених родичів зниклих безвісти, або там, де триває конфлікт.
Держави несуть основну відповідальність за захист і охорону таких місць. Поки вони не зможуть це зробити, приватним акторам важливо уникати втручання в масові поховання. Належний захист і невтручання в місця масових поховань зараз значно сприятиме процесу ідентифікації та кримінальному правосуддю в майбутньому.
ЗОБРАЖЕННЯ: Жінка хреститься на місці братської могили в місті Бородянка, на північний захід від Києва, 4 квітня 2022 року. 4 квітня 2022 року ЄС заявив, що терміново обговорює новий пакет санкцій проти Росії після засудження звірств, про які повідомлялося в українських містах, які були окуповані військами Москви. Росія вторглася в Україну 24 лютого 2022 року. (Фото: SERGEI SUPINSKY/AFP через Getty Images)
* * *
Про авторок:
Сара Накі – доцентка-клініцистка права юридичного факультету Колумбійського університету, директорка клініки з прав людини, співдиректорка Інституту прав людини, колишня спеціальна радниця спеціального доповідача ООН з питань позасудових страт (2007-2016). Членкиня редколегії Just Security. Слідкуйте за нею в Twitter (@SarahKnuckey).
Анджлі Паррін є кенійською правозахисницею і юристкою, а також заступницею директора проєкту з питань воєних злочинів і масових поховань у Клініці прав людини Колумбійської школи права. Ви можете стежити за нею в Twitter @anjliparrin.