(This article is also available in English here. Переклад статті здійснений завдяки Володимиру Саратову та під редакцією Максима Дворового.)
Оскільки обурення звірствами в Україні наростає, кілька десятків країн звернулися щодо цієї ситуації до Міжнародного кримінального суду (МКС), що стало безпрецедентною демонстрацією підтримки майбутнього розслідування. У відповідь, 28 лютого головний прокурор МКС Карім Хан розпочав офіційне розслідування. Його офіс уже направив слідчих до країни для збору доказів і створив портал для надання інформації громадськістю.
Ці зусилля можуть стати пасткою для російських чиновників і командирів, які, схоже, суттєво залучені до кримінальної діяльності. Колишній посол США у справах воєнних злочинів Девід Шеффер (David Scheffer) навіть передбачив, що МКС протягом кількох місяців висуне звинувачення проти самого Володимира Путіна.
Враховуючи темпи діяльності МКС та значний тиск, спрямований на подолання звірств, важливо розглянути, як ці зусилля щодо притягнення до відповідальності можуть перетинатися з дипломатичними зусиллями щодо припинення війни. Ймовірні суперечки між миром і справедливістю часто перебільшуються, але зусилля щодо міжнародної відповідальності вплетені у ширші політичні та стратегічні реалії, і взаємодія між ними заслуговує на увагу.
Підґрунтя: Межі розслідування МКС
МКС має широкі можливості для розслідування злочинів в Україні, починаючи з протестів на Майдані та перших вторгнень Росії у східні райони країни. Не будучи членом МКС, Україна надала суду юрисдикцію над усією власною територією. Розуміння МКС своєї юрисдикції означає, що він зможе розглядати ймовірні злочини, скоєні в Україні особами будь-якої національності. Росія (як і Сполучені Штати) стверджує, що суд не має юрисдикції щодо їхніх громадян (навіть за межами своєї території), оскільки вона не ратифікувала договір, який створив МКС. Але ця точка зору не має впливу на думку суду і лише обмежено схвалюється в міжнародному правовому співтоваристві.
Якщо повноваження прокурора мають широке територіальне охоплення, він може також розслідувати більшість категорій злочинів, визначених Римським статутом, зокрема воєнні злочини, злочини проти людяності та геноцид. Проте важливо зазначити, що безпосередньо злочин агресії не буде доступний для розслідування прокурорами МКС. Це важливо, оскільки це, ймовірно, найпростіше звинувачення, яке можна висунути проти високопоставлених російських керівників. Обговорювалося створення спеціального трибуналу для переслідування агресії в Україні, але будь-який подібний процес майже напевне буде окремим від розслідування МКС.
Публічні повідомлення про конфлікт свідчать про те, що низка конкретних діянь приверне увагу прокурорів МКС. Їх перелік включає ймовірні напади Росії на цивільні будівлі (включаючи медичні установи), шляхи евакуації цивільних осіб і об’єкти ядерної енергетики, а також використання невибіркової зброї (наприклад, касетних боєприпасів) у густонаселених міських районах.
Водночас з пришвидшенням розслідування МКС, прокурор надіслав сигнал про власну готовність кинути виклик Москві. 10 березня він запросив ордери на арешт кількох підтримуваних Росією чиновників, обвинувачених у вчиненні воєнних злочинів під час російсько-грузинського конфлікту 2008 року. Прокурор також допустив, що він би вимагав ордер на арешт російського воєначальника, якщо б він не помер. Розмірковуючи про ймовірні воєнні злочини у Грузії, Хан додав: «Мій офіс зробив висновки про схожий характер дій під час попереднього вивчення ситуації в Україні».
Хоча російська діяльність, ймовірно, приверне більшу частину уваги прокурора, важливо визнати, що дії українців також можуть досліджуватись. Виникали питання щодо поводження з російськими військовополоненими та заяви про те, що Україна могла надати наказ не брати російських військових у полон.
Ордери на арешт: строки та публічність
На зараз слідчі дії МКС, ймовірно, залишатимуться тихими та непублічними. Але високі ставки та значна увага громадськості означають, що всі кроки прокурора та суду будуть ретельно перевірені, а питання про те, хто несе юридичну відповідальність за злочини в країні, буде розглядатися у ширшому політичному та військовому контексті.
Один з поглядів на міжнародне правосуддя наполягає на повній відмінності судового розслідування від політичних і дипломатичних міркувань. З цієї точки зору, прокурор повинен просто стежити за фактами, які його офіс може зібрати, та висувати звинувачення відповідним особам за наявності достатніх доказів. Але підхід «лише факти і закон» позбавляє прокурора свободи розсуду та недооцінює деякі важкі рішення, з якими можуть зіткнутися слідчі.
Процес збору доказів, ймовірно, буде значно політизованим. Українські чиновники та їхні західні союзники будуть прагнути висвітлювати російські злочини, але суттєво неохочіше надаватимуть доступ до інформації, осіб чи місць, які можуть стосуватися неправомірних дій українців. Західні розвідувальні служби, ймовірно, зможуть запропонувати доступ до перехоплених комунікацій та іншої інформації, яка може мати вирішальне значення для пов’язування вищих посадових осіб із злочинами на місцях. У певний момент прокурору, можливо, доведеться вирішувати, наскільки публічним бути, оскільки його офіс потребуватиме інформації та співробітництва.
По мірі розвитку розслідування, прокурор також повинен буде зважати на час висунення будь-яких звинувачень. Попередні посадовці МКС відзначали, що вибір моменту видачі ордерів на арешт дає прокурору значну і законну свободу розсуду. Наприклад, якщо докази проти високопоставлених російських керівників будуть зібрані та об’єднані в момент критичної фази мирних переговорів, прокурор цілком може вирішити сповільнити процес, щоб не завадити дипломатії.
Попередня практика МКС показує, що прокурор також може підготувати та оформити обвинувачення проти окремих осіб, не оприлюднюючи їх. Ці підготовлені звинувачення можуть стати важливим інструментом, який дозволить суду забезпечити взяття під варту обвинувачених. Але підготовлені звинувачення також можуть бути засобом для суду щодо обмеження або керування політичним впливом своєї діяльності.
Досвід МКС свідчить про те, що прокурор повинен мати можливість отримати поради від дипломатів, коли він стикається зі значним тиском. У розпал Дарфурської кризи західні дипломати часто висловлювали прокурору свої пропозиції щодо подальших дій, намагаючись поєднати діяльність МКС зі своїми дипломатичними та гуманітарними зусиллями. А під час інтервенції НАТО в Лівію представники адміністрації Обами закликали прокурора повільніше висувати звинувачення проти лівійських лідерів. Вашингтон побоювався, що швидке висунення звинувачень може закрити дипломатичні можливості припинення конфлікту.
Рада Безпеки ООН і Суд
На ширшій дипломатичній арені існує ще один шлях, на якому правосуддя і дипломатія можуть перетинатися. Хоча МКС діє незалежно від Організації Об’єднаних Націй, між цими установами існують лінії перетину. Рада Безпеки ООН має повноваження звертатися з ситуацію до суду, як це було щодо Судану (у 2005 році) та Лівії (у 2011 році). Актуальнішою в поточному контексті є стаття 16 Римського статуту, яка дає Раді Безпеки можливість відкласти розслідування МКС на строк до дванадцяти місяців (і необмежено поновлювати таку відстрочку). Це положення відображало розуміння того, що слідча робота суду може суперечити мандату Ради щодо миру та безпеки.
У кількох минулих ситуаціях дипломати досліджували можливість допомогти дипломатичним зусиллям шляхом відкладення Радою розслідувань МКС. За наполяганням Африканського союзу дипломати розглянули можливість відстрочки щодо Судану, оскільки тоді посилилися зусилля з подолання насильства в Дарфурі. Але західні уряди проявили успішний опір зупинці пошуків справедливості, принаймні формально. У 2013 році уряд Кенії домагався відкладення розслідування в цій країні. Його зусилля зрештою забезпечили сім голосів у Раді, але цього було недостатньо.
На сьогодні перспектива будь-якої значущої участі Ради Безпеки щодо ситуації в Україні вкрай обмежена. Право вето означає, що дипломатичний орган по суті паралізований. Ідея відкладення розслідування МКС західними столицями також важко уявити.
Але динаміка Ради цілком може змінитися внаслідок розвитку військово-політичної ситуації. Під час деяких минулих криз різкий поділ між постійними членами розвіювався на пізніх етапах. Наприклад, параліч через втручання НАТО в Косово призвів до більш динамічної співпраці, що дозволило Раді створити післявоєнну місію ООН у регіоні. І така зміна відбулась навіть у ситуації, яка безпосередньо пов’язана із застосуванням сили постійним членом — члени Ради, які не знайшли спільної мови через війну в Іраку 2003 року, кілька тижнів потому погодилися на резолюцію, яка створила післявоєнні рамки.
Якщо Росія, щоби зберегти обличчя, врешті-решт шукатиме виходу з кривавої кризи, яку вона створила, Рада могла б стати привабливим варіантом. Російська дипломатія часто підкреслювала роль Ради у світовій політиці, а присутність Китаю та Індії — інших великих держав, не обов’язково ворожих до світогляду Москви — може зробити Раду ще більш принадним місцем. Вето Росії означає, що Москва може отримати певні поступки як ціну за врегулювання, і цілком можливо, що вона прагнутиме припинення судових переслідувань як одного з виходів з ситуації.
Ідея міжнародної відповідальності як лише однієї змінної у складному дипломатичному рівнянні, зрозуміло, є анафемою для багатьох прихильників правосуддя і, ймовірно, для багатьох жертв. І дійсно існують ситуації, в яких жоден розумний уряд не повинен розглядати можливість затримки або перешкоджання міжнародним кримінальним розслідуванням. Втім, припинення конфлікту, який породжує постійні звірства (і може ще більше вийти з-під контролю), також є моральним імперативом. Дипломатам було б розумно почати думати про те чи можуть, та в який спосіб, поєднуватись правосуддя і мирний процес.
* * *
Про автора:
Девід Боско (@multilateralist) — доцент Школи глобальних та міжнародних досліджень Гамільтона Лугара при Університеті Індіани. Він є автором книг Rough Justice: The International Criminal Court in a World of Power Politics (Oxford University Press), та Five to Rule Them All: The U.N. Security Council and the Making of the Modern World (Oxford University Press).